Глава 5

Макс
Я стою на порозі будинку, де я з Евеліною щойно провели дівчинку. Ніч тиха, але моє серце б’ється швидше, ніж зазвичай. Я дивлюся на Евеліну, яка йде до дверей, і раптом відчуваю знайомий холод у грудях. Те, що я щойно пережив, нагадало мені  про минуле.

Звуки реальності згасають, і мій розум переноситься в інший час.

Я на самотній вулиці пізно ввечері. Дощ ллє на місто, краплі ударяються об асфальт. Я швидко йду, занурений у свої думки, коли раптом чую крик.

Моє серце стискається. Я  знаю цей голос.

Я біжу у бік звуку, і, коли завертаю за ріг, бачу свою молодшу сестру — вона стискається під стіною, а чоловік у темному одязі, схожий на того, якого він зустрів сьогодні, нахиляється над нею.

Я кричу, але його голос заглушує грім.я кидаюся вперед, намагаючись врятувати її, але в мене у ногах з'являється слабкість, немов би щось тягне мене назад. Коли я досягаю чоловіка, той уже зникає в тіні, і я бачу лише свою сестру — її обличчя бліде, вона лежить нерухомо. Її очі відкриті, але вона вже не реагує.

Дощ продовжує литися, змішуючись зі сльозами на моєму  обличчі, але я не може нічого зробити.

Я падаю на коліна біля сестри, безсилий і розбитий. Тієї ночі я пообіцяв собі, що більше ніколи не буду безпорадним, що більше не дозволить собі втратити когось, кого любить.

Я різко видихаю й повертається до теперішнього моменту. В очах темні тіні спогадів. Я ще декілька секунд стою нерухомо, ніби заново переживаю той жах.

Евеліна  дивиться на нього, помічаючи його дивну відсутність і глибокий вираз на обличчі.

— Ти в порядку? – каже вона тихо

Я лише киває, не дивлячись їй в очі.
– все нормально, пішли проведу тебе додому.
Я відвертаюся, але моє серце все ще важке від спогадів.

Ця глава хоть і маленька але вона дуже важлива для цієї історії.💫🌌