Розділ 10

Лара сиділа в затишному кутку бібліотеки, гортаючи книгу . Її погляд затримався на зображеннях величних будівель.Вона була занурена роботою і не помітила, як чоловік підійшов зовсім близько. 

— Вибачте, бачу, вас зацікавила архітектура міста? — звернувся Олександр м’яким голосом. 

Лара підвела очі, трохи здивована, але всміхнулася. 

— Так, дуже. Мене завжди вражали ці старовинні будівлі, — відповіла вона. 

— Я можу розповісти вам більше про них. У мене є кілька улюблених місць , які точно варто побачити на власні очі. Як щодо прогулянки містом? Я міг би показати вам декілька архітектурних шедеврів, — запропонував Олександр, і в його голосі прозвучала легка нотка ентузіазму. 

Лара на мить задумалась, а потім погодилась, відчуваючи, що це буде не лише пізнавально, але й приємно. 

— Це звучить чудово. Я із задоволенням прийму вашу пропозицію, — відповіла вона, злегка ніяковіючи, але водночас відчуваючи, що прогулянка може бути захопливою.

Олександр стояв на вулиці біля бібліотеки, тримаючи в руках два паперові стаканчики кави. Його очі постійно ковзали в бік дверей, очікуючи, коли Лара вийде. Осінній вітерець підхоплював жовте листя і грався з ними, як в дитинстві Олександр грався з вітряками на паличці. Нарешті, двері відчинилися, і Лара, усміхаючись, з'явилася на порозі. 

— Привіт! — сказав він, простягаючи їй один із стаканчиків. 

— Чи вгадав я з напоєм, чи, може, краще було б щось інше взяти? 

Лара зробила невеликий ковток, закрила очі від задоволення і посміхнулася. 

— Олександре, ви навіть не уявляєте, кава для мене — це все! — сказала вона, глянувши на нього теплим поглядом. — Без неї день був би зовсім іншим. 

 "Знаєш, я завжди вважав, що коли люди спілкуються на 'ти', це створює атмосферу близькості та довіри. Що думаєш?" Його очі весело блищали, а голос був теплий і доброзичливий.
"Звісно, я теж так думаю. 'Ти' завжди звучить більш невимушено." Вона зробила крок вперед, зустрівши його погляд, і додала з легким сміхом: "Тоді давай, почнемо нашу прогулянку по-новому."


Вони повільно йшли вузенькими вуличками міста, обговорюючи різні дрібниці. Олександр вів її до одного особливого місця, яке завжди викликало в нього захоплення. 

— Зараз я покажу тобі один будинок, який мене завжди вражав, — сказав він, зупиняючись перед старовинною будівлею в стилі модерн. Її фасад був прикрашений витонченими орнаментами, а вікна нагадували картини, в які можна заглянути і побачити цілий інший світ. — Це шедевр архітектури, який поєднує в собі елегантність і фантазію. Кожного разу, коли я проходжу повз, відчуваю, ніби повертаюсь у минуле. 

Лара уважно розглядала будівлю, захоплюючись кожною деталлю. Вони стояли мовчки кілька хвилин, насолоджуючись моментом і теплим напоєм, що зігрівав руки. 

— Чудове місце, — тихо сказала вона, посміхнувшись.
Лара, замислено дивлячись на старовинний будинок, обернулася до Олександра і запитала: 

— А є щось, що так сильно притягує тебе до минулого? 

Олександр на мить задумався, вдихаючи прохолодне повітря і відчуваючи аромат свіжозвареної кави,
посміхнувся і трохи нахилив голову, поглядаючи на Лару. 

— Знаєш, я живу сьогоденням, — сказав він спокійно. — Минуле для мене — це лише відбиток, спогади, які формують те, ким я є зараз. Мені подобається архітектура і старовинні місця не тому, що я прагну повернутися туди, а тому, що вони нагадують, як багато вже пройдено, як ми змінилися. Але я більше ціную цей момент — нашу прогулянку, каву в руках, і те, що ми зараз разом можемо відкривати щось нове в цьому місті.
Олександр не міг відвести погляду від Лари. Її тепла усмішка і блиск в очах притягували його все більше. Він повільно нахилився ближче, і в той самий момент, коли вона подивилася на нього здивовано, але з цікавістю, він легенько торкнувся її губ. Це був ніжний, ледь відчутний дотик, як легкий подих вітру, який приносить із собою відчуття чогось нового і чарівного.