Розділ 3: Поза зоною видимості

Прохолодний вітерець колихав дерева, вечірнє небо прикрашав захід сонця своїми багряними відтінками. Місто оживало, наповнювалося жителями які поверталися додому після напруженого дня, або тими, хто нарешті може вдихнути ковток повітря і веселитися на повну. На годиннику було близько десятої вечора, дівчина зачиняла кав’ярню декілька разів все перевіряючи, чи раптом не забула вимкнути прилади і міцно зачинити двері. Адже потім не дуже весело гризти себе думками, а раптом вона щось таки забула. 

Уфф, уже доволі прохолодно! Треба швидше йти додому і наступного разу вдягати щось тепліше. Як добре, що завтра субота... Хоча я й люблю свою роботу, але відпочивати — ще більше. І чого той нахаба не виходить у мене з голови? Міг би й вибачитися, а не поводитися як останній йолоп! Хоча... можливо, я теж винна, що неслася стрімголов через ті затори. Та хіба це дає йому право бути таким холодним?

І взагалі, чого це я про нього думаю, нема мені більше чого робити. Та він був високий і доволі привабливий, а ще його сіре волосся, хіба так легко забудеш. Він точно займається спортом, я відчула це, коли налетіла на його тверді м’язи. Але його холод, я б не сказала, що це була зверхність, чи щось такого,це наче він просто відсторонений від усього та всіх. Але те, що він довбень, це однозначно. Та я не відчула його відбитку, хмм а це дивно. Те що він якийсь холодний та від цього моторошний, це просто спостереження, його пустий погляд, але в той момент трохи розлючений… 

Рен ніяк не покидав думок дівчини, адже не щодня вона збиває з ніг людей, хоча і доволі частенько. Воно й не дивно, Лін занадто енергійна двадцятирічна дівчина, а через це інколи буває розсіяною та вибуховою. Вона має насичено рудий колір волосся, 175 сантиметрів зросту, глибокі карі очі кольору міцної кави з карамельними проблисками. Зараз дівчина працює баристою, ця справа їй до душі. Вона планує в майбутньому розвиватися в цій сфері, але для початку хоче дізнатися як це все працює з середини. Лін винаймає квартиру за пів години від роботи в районі який їй до душі. Лише за 5 хвилин ходьби, вона може опинитися біля моря і насолоджуватися шумом прибою. Поряд знаходиться парк в якому дівчина часто гуляє, купуючи в крамниці неподалік найзапашніші тістечка. 

Вдень вона завжди активна та привітна з відвідувачами, енергія переповнює її, а ввечері Лін полюбляє звуки тиші і природи, таким чином вона може упорядкувати свої думки, та помріяти про майбутнє. На вихідних дівчина зустрічається зі своїми друзями, теревенячи до пізна і насолоджуючись цими моментами.

Додому Лін вирішила піти швидшим шляхом, не чекаючи на автобус, котрий їздить не так часто о цій порі. Їй треба було пройти декілька кварталів, оминути невеличкий парк, потім ще трохи поблукати кварталами, але це швидше аніж йти звичним їй шляхом.

Наближаючись до парку, здалеку вона помітила знайому статуру, їй видалося це кумедним збігом із фільмів.

Невже це і справді той нахабний красунчик?, — Лін сповільнила крок, намагаючись розгледіти силует у сутінках в парку—,але я не бачила його раніше тут. Та можливо я просто не звертала уваги, і все ж я рідко ходжу цим шляхом. Ну от не дарма я була впевнена, що він займається спортом. Те як легко він бігає та контролює своє тіло, це виходить в нього доволі граційно. 

Але і справді я не бачу його відбиток, дивно…

Лін почала придивлятися до інших людей довкола. На подружню пару, яка сиділа неподалік на лавочці і щось тепло обговорювала. Їхні відбитки були світлими з додатковими барвами, що трішки були схожі між собою. Потім дівчина перевела погляд на жінку, яка також пробігала повз. Та все було чітко, лише він…

Зараз він видається мені якимось засмученим. Холодним, та водночас розчарованим і… Важко сказати, адже я його зовсім не знаю, я не розумію цю палітру його емоцій. Навіть не знаю, більше в ньому хорошого, чи поганого. Зазвичай, коли деякі люди мені не подобаються, через відбитки та той післясмак який вони по собі залишають, то я намагаюся їх уникати. Але що з приводу нього? Мене притягує  цікавість до цього хлопця.

 При кожному кроці, вітер розвіває волосся Рена, а Лін стоїть, втупивши свій погляд в хлопця, та допитливо спостерігаючи за ним. Раптом він пробігає прям поруч із дівчиною, але навіть не переводить свій погляд на неї. Весь у своїх думках, наче витає десь у хмарах, розв’язує надскладні головоломки в голові. Адже за ці дні сталося багато всього, він не знає як дати цьому раду і взагалі що робити далі, чи полишити це все і просто ігнорувати, чи спробувати розібратися. Щоразу Рен уникав якихось проблем або ситуацій які йому не подобалися, та зараз все інакше.

Він що справді мене не впізнав? Чи крикнути йому щось в слід? А може він просто зробив вигляд, що не впізнав мене. Хмм стоп, нічого мені більше робити, ухх я й забула як холодно, аж мороз пішов по шкірі…

Лін почала пришвидшувати крок в напрямку своєї квартири. Рен ще довго не покидав її думок, та вона не розуміла, що саме так зачепило. Те що вона не може побачити його відбиток, чи вона хоче розгадати цю його холодну байдужість, але бажання пізнати хлопця краще було невід’ємним. Та ця зустріч була, звісно,  далеко не остання. Вже скоро ці двоє перетнуться, але чи будуть вони раді такій несподіванці.