Розділ  2: Бурштиновий погляд

Розділ  2: Бурштиновий погляд

Хоч Рен намагався не думати про нещодавні події , та це не залишало його в спокої. Те чужорідне, швидкоплинне відчуття від якого мороз по шкірі , незрозуміла тінь… Він не міг заспокоїтися з думкою , що це лишень його збуджена уява грає в якісь незрозумілі для нього ігри. 

Та що це зі мною? Коли востаннє я так почувався? Багато хто думає, якщо вони не можуть бачити мій відбиток, то отже я не маю взагалі почуттів. Бездушна машина, робот. Це не так , я маю почуття та емоції, але коли ніхто не може відчути це , так би мовити на смак, то звісно простіше зробити свої припущення.

Хм, містер Адріан вже на місці , але я не запізнився , він часто приходить раніше та шукає найзатишніше місце, де шум та гамір цього міста не дістане нас.

Адріан викладач в коледжі Рена, його заворожує вміння хлопця до мистецтва. Те як він чітко вимальовує всі лінії , як професійно поєднує палітру  кольорів. Для людини яка живе мистецтвом( для Адріана), та віддається на повну барвам цього світу, Рен став справжньою знахідкою. Саме завдяки цьому хлопцю, він зрозумів яка оманлива зовнішність. Адже на перший погляд зовсім не скажеш , що такий трохи холодний та байдужий хлопчина , якщо тримає пензля в руках, то вкладає всього себе в цю справу. Та і його зовнішність спонукає думати про інші професії . Але ж знову це людські стереотипи. Якщо ти високий , спортивний, привабливий хлопець, то ти однозначно не можеш бути митцем , бо ти модель або кінозірка. І те що він не відчуває і не бачить його відбиток, звісно спочатку насторожило, тому що це тобі закрита книга , яку не можеш прочитати хоч як не намагаєшся.

 Є люди після зустрічі з якими відчуваєш гіркий присмак, , що цей відбиток не торкає тебе до глибини душі, тобі швидше хочеться його забути. Та і виглядає не надто перевершено , темні поєднання кольорів, незрозумілі відтінки. На це впливає багато чого, якою людиною ти є, як ти хочеш прожити життя і який слід залишити після себе. Чим всеосяжніша людина , тим неперевершені ці відбитки , ці неймовірні барви які неможливо описати одним словом. Та що там словом , інколи немає потрібного щоб висловити це. Який стан ейфорії накриває людину неначе спіймана серфингистом величезна хвиля . 

—Рене, привіт друже , як твої справи? Сьогодні виглядаєш по-особливому серйозним. В тебе все в порядку? -

—Добридень містере Адріане, все нормально!

— Ну от , ми ж наче домовлялися , просто Адріан . Але гаразд, якщо тобі так краще , не буду заперечувати. Я замовив тобі каву, на власний розсуд , сподіваюся ти не проти. Ну що ж тоді почнімо, якщо ти готовий, можеш продемонструвати свої напрацювання, чекав цього з нетерпінням.

 Цікаво як би відреагував містер Адріан якби знав, що я не бачу його лиця, неначе він сидить переді мною в пустій безликій масці.Те відчуття коли ти дивишся в пустоту. Ледь відчутні обриси і це все. А тепер мене більше цікавлять ці створіння. Хмм, воно не виглядає загрозливим , чи агресивним . Якщо так придивитися це щось схоже на дракона, чи величезного морського коника, воно напівпрозоре, а замість гриви щось, що нагадує каліграфічні мазки тушшю.Воно ніби плавно пливе в повітрі . Здається я навіть відчуваю віддалений запах чогось морського, чи це знову моя уява. Ох, дідько , можливо треба налагодити сон і менше думати, бо так скоро і говоритиму з цими чудернацькими чи то духами , чи то створіннями. 

Трясця, чому воно зараз так пильно дивиться на мене? Не пам’ятаю аби раніше викликав такий інтерес в нього. Зазвичай воно слідкує кожний рух містера Адріана, оглядає так само картини, неначе щось розуміє в цьому, як справжній критик. Та сьогодні щось не те, цей день, схоже, має бути цікавим . Я звик до цих тупих і зухвалих поглядів, це мене вже не турбує, та це зовсім інакше. Неначе воно дивиться глибше, куди навіть я не можу сягнути. 

— І так Рене , що думаєш з цього приводу ?

– Вибачте, що ви сказали? Холера, я все прослухав, неначе був в якомусь трансі.

—З тобою точно все в порядку? Забагато кави  та недостаньо сну?

— Ні, просто задумався, не зважайте! І скільки він буде робити вигляд , що переймається за мене. Так, він не поганий чоловік, напевно. Загалом він не дратує мене як усі інші , палкий любитель мистецтва який сподівається розгадати таємниці зухвалого та крижаного хлопця. Щось не так!!! Серце неначе знову пропустило удар, я божеволію, чи повітря густішає ? Чорти б його побрали, в мене пробіг холод потилицею.І це створіння не зводить погляду з мене .Ці янтарні очі так і виблискують кришталем.

— Рене!

— Що? Я озирнувся в пошуках цього голосу.

— Рене! 

От знову. Дідька лисого , можливо дійсно було забагато кофеїну останнім часом. 

— Рен, ти мене чуєш?

— Що? — нарешті видавив я.

— Нарешті! Я вже тривалий час намагаюся говорити з тобою, та ти мене не чув.

— Стривайте, та в мене що, геть дах поїхав?

— Я озирнувся, намагаючись зрозуміти, чи не чує цей голос хтось інший.

– Та ні, твій дах на місці, не переймайся хлопче, — пролунав спокійний, ледь прохолодний голос.

— Ви жінка? Чи точніше…жіночої статі?

— А чому я маю бути чоловічої, — здалося, у бурштинових очах істоти майнула іскра іронії.

— Ну, я не знаю, так мені весь час здавалося, хоча в мене не було достатньо підстав так вважати. Тобто оцей дракон, був не він, а вона? Але  питання в іншому, вона, чи то воно, може говорити. Байдуже, як це мене стосується взагалі?

— Ти здивований, як на хлопця який завжди стриманий та розважливий, — з ледь помітною посмішкою мовила вона.

— Знаєте, я не надто люблю теревенити з іншими людьми, а з незрозумілими для мене істотами теж не щодня щебечу. 

— Я давно за тобою спостерігаю. Моє ім’я Умі. Приємно нарешті познайомитися.