Розділ 4. Побачення не зовсім за планом

Смішно, але за все своє життя я жодного разу так ретельно не готувалася до справжнього побачення з хлопцем, який мені справді подобався, як до цього підставного, ще й з нестерпним типом, який мене збіса бісив! Але так, я й справді більше години підбирала, що б вдягнути, ще довше робила зачіску та макіяж, а напередодні навмисне сходила до своєї майстрині манікюру на кілька днів раніше запланованого, аби вона зробила мені нові нігті. Пастельні рожеві, з акриловими бантиками, половинками білих перламутрових бусинок та маленькими стразами для акцентів — на підмізинних пальцях. Лук підібрала відповідний — легкий, пастельний. Тож подивившись на себе в дзеркало, навіть трошки вилаялася, бо сама собі нагадувала якийсь ванільний капкейк.

Та з іншого боку, все це наче й логічно. Адже мова йде про те, аби втримати мрію свого життя, отже воно теж фактично частина моєї роботи. Мене на ньому чимало фотографуватимуть для соцмереж — щонайменше підставні особи від агентства, і це не рахуючи й звичайних перехожих, які справді можуть, побачивши та впізнавши нас, сфотографувати та запостити фотки. Тому образ, в якому я піду на це «побачення», справді важливий, адже від нього, серед іншого, залежить те, як сприймуть мене і наші з Гнатом «стосунки».

Тож повільно видихнувши, я прихопила милу білу сумочку та помчала, наче на крильцях, до хлопця, від думки про якого хотілося плюватися.

«Сподіваюсь, все пройде добре», — знервовано подумала я, сідаючи до таксі. І аби трохи заспокоїтись — зробила фото свіженького манікюру на тлі ніжної світло-блакитної спідниці, яке одразу ж запостила в сторіз. Тим самим трохи підігріла інтерес до своєї персони серед підписників, у яких тепер буду на слуху, коли підуть перші фото з Гнатом.

Треба ж таке, дожилася! Цілком серйозно роздумую над тим, як би нагнати побільше гайпу на своїх фейкових стосунках. Ще й прораховуючи, наскільки ті чи інші мої дії будуть в цій справі корисними. Самій від себе бридко. Ну чому не можна без цього цирку?..

Чому фани «Червоної паніки» просто не можуть любити мене, мою музику та мої танці? Чим, ну чим я гірша за інших дівчат з гурту? Наче ж співаю щонайменше на одному з ними рівні, якщо не краще. Ба навіть ладна заприсягтись, що маю вокал кращий, ніж у Насті. Та й танцюю (коли не настільки пригнічена, звісно) точно не гірше. І однозначно докладаю аж ніяк не менше старань.

Але чомусь саме мною найменше цікавляться. Саме я — найслабша ланка. Саме на мене всім найбільше начхати.

Цікаво, і чому я така от «бракована»?

Може, мені просто… не судилось? Може, мені просто не дано? Бо таланту насправді немає — є лише навички, вироблені завдяки чистій впертості. І от завдяки ним я злетіла так високо, проте не здатна стрибнути вище голови. Тому що інші дівчата з мого гурту, на відміну від мене, оцей от талант мають, тож стараючись, досягають більшого? От я й виглядаю поряд з ними бляклою, нецікавою, другорядною. А єдине, чим здатна привернути до себе увагу — фальшиві стосунки з іншим таким самим лузером.

Відчувши, що на очі починають навертатися сльози від жалості до себе, я швидко зробила глибокий подих та обережно поплескала себе долонями по щокам — так, щоб боронь боже, не розмазати мейк-ап. Спокійно, Віко! Чого тобі зараз точно не треба, то це червоних оченят, набряклих повік та розмазаної туші, перемішаної з підводкою. Заспокоїлась, взяла себе в руки та вперед. Як би тяжко не було, не можна впадати в зневіру, і тим паче — здаватися. Все буде добре, просто іноді бувають чорні смуги, які головне — пережити.

Саме з цими думками я розплатилася з таксистом та вийшла з машини… і одразу побачила перед собою Гната, який, прихилившись до дерева, витріщався на екран свого телефону, тож навіть мене не помітив.

— Гей, я вже тут, — шепнула я, підійшовши мало не впритул. Так, щоб збоку все це навіть виглядало романтично… і ніхто, крім нього, не почув, як я додала: — Що там аж такого цікавого? Проглядаєш вакансії на сайті пошуку роботи, аби було, за що купити просрочку з супермаркету наступного тижня?

— Не переймайся, я з тобою тією просрочкою поділюся… якщо і мені нюдсів скинеш, — в’їдливо пирхнув він, і трясця, вочевидь мій вираз обличчя дав йому зрозуміти, що цей раунд таки за ним! Бо в мене й справді пригоріло.

— Тільки будь ласка, не треба слати у відповідь своїх дікпіків, не хочу потім мати страшні сни, — пробурчала я, намагаючись при цьому зберігати милу усмішечку.

— Я подумаю над твоєю пропозицією, — хитро примружився хлопець. — До речі, про нюдси та дікпіки… Ми ж з тобою так і не обмінялися приватними, а не публічними аккаунтами.

— З якого переляку мені давати тобі свій приватний ак?

— А ти хочеш продовжувати обговорювати те, як тебе хтось шантажує твоїми п’ятнадцятирічними нюдсами, через публічний аккаунт? Який мало того, що можуть гакнути чи то фани, чи то гейтери — доступ до нього, взагалі-то, згідно стандартного контракту агентства, може запросити й Садченко.

— Гаразд, вмовив, знайди себе та кинь запит, а потім приймеш, — пробурчала я, простягаючи йому смартфон, на якому перемкнулась в інсті на приватний ак.

— От радий, що з тобою в деяких випадках таки можна домовитись, — усміхнувся він, а за кілька секунд вже повернув мені мій любий гаджет. — То як, ходімо побачкатись, чи як?

— Та ходімо вже, — стражденно зітхнула я.

Згідно плану, розробленому піарниками, зараз у нас був шопінг. Тож ми, максимально напустивши на обличчя привітні романтичні вирази, увійшли до втиканого камерами торгівельного центру.