Розділ 3. Ти мені допомагаєш?

— Отже, мене не звільнено і ми продовжуємо? — уточнила я, уважно дивлячись на Андрія Садченко, який попросив мене сьогодні прийти на репетицію трохи раніше та заскочити до його кабінету.

— Сама бачиш, — кивнув продюсер. — Перша реакція загалом позитивна.

З цим не посперечаєшся. Ще вчора, ледве повернувшись додому з тієї прогулянки, я почала моніторити соцмережі, пробиваючи гештеги. І з’ясувала, що реакція фанів у твіттері на фотки з нашої прогулянки була не тільки позитивна, а й відносно активна. Гадаю, найяскравішим свідченням цього можна назвати те, що для нашої пари навіть придумали два гештеги: доволі очевидний #ГнатВіка та більш оригінальний #вітропанікери.

До фан-артів діла, звісно, не дійшло. Принаймні, поки що. Але певна реакція була, і що важливо — загалом, без негативу. Можливо останньому, власне, посприяло те, що ми з Гнатом мали проблеми з популярністю, відповідно — в обох було не так вже й багато агресивних фанів, що мріяли колись закрутити роман з кимось із нас, тому «не стерпіли б конкурентів». І не виключено, що саме тому Садченко вирішив зробити з нами ставку на шипперів, які почувши чутки про наші стосунки, скажуть: «Діти мої, я вас благословляю!» та побіжуть строчити фанфіки.

— Тоді, як я розумію, найближчим часом ми з ним знову вирушаємо на спільну прогулянку, але цього разу нам треба буде кілька разів потриматися за руки? — припустила я, ледве втримавшись від того, аби демонстративно скриватись.

— Розумничка, — усміхнувся продюсер. — План побачення піарники скинуть вам на пошту сьогодні ввечері. Ну а зараз біжи працюй, танці самі себе не вивчать! — заявив він, помахавши мені на прощання.

Кивнувши, я встала з-за великого столу та почимчикувала в репетиційне крило агентства, де в третій студії «Червона паніка» сьогодні проводила групову репетицію танцю для виступу на вечірньому шоу топового всеукраїнського каналу. Оскільки нам належало презентувати там нову пісню та прорекламувати майбутній великий концерт, де цю ж пісню співатимемо, завдання було важливе. Тож ніхто не сумнівався, що хореограф нас сьогодні ганятиме, як сидорових кіз.

— О, а от і наша зірочка дійшла! Як справжня королева балу — з невеличним запізненням, — весело защебетала Настя, на сьогодні найпопулярніша з учасниць «Червоної паніки». Яка завдяки своїм рейтингам цілком логічно була центром в усіх танцювальних постановках та співала головні партії.

І трясця, треба було б бути абсолютно глухим, аби не почути в її словах відверті шпильки!

— Садченко просив зайти до нього на потеревенити, — кинула я, прямуючи до роздягальні, аби перевдягнутись в легінси, спортивний топ та кросівки.

— Ну головне, що після розмови з ним ти до нас врешті повернулась, — усміхнулась Настя.

Нічого не відповідаючи, я, з дурнуватою посмішкою, зачинила за собою двері та почала швиденько перевдягатись, вішаючи повсякденний одяг до своєї шафки.

От же курва! Гадки не маю, чого ця розцяцькована краля до мене причепилась, але навіть не сумніваюсь: якщо мене таки врешті виженуть з гурту, ЦЯ точно влаштує приватну вечірку, на якій поливатиме шампанським стриптизерів з написами: «Бувай, Вікторія!» на накачаних грудях.

Не сподобалась я Насті мало не від першого дня, коли Садченко привів п’ятьох гарненьких дівчат до нашої репетиційної студії та повідомив, що ми тепер будемо проектом «Червона паніка». І якщо злетимо — в нас вкладатимуться, а якщо ні — підемо всі додому, ніким особливо не помічені.

На щастя для нас п’ятьох, дебютний сингл очолив чарти, потрапив у топи музичних сервісів, грав з кожної літньої кав’ярні та завірусився в тіктоку, а знятий невдовзі гламурний танцювальний кліп розірвав ютуб. Відтоді справи йшли вгору, і все б нічого…

Але по-перше, в мене почалися проблеми з популярністю.

По-друге, центральна і найпопулярніша учасниця гурту, хоч на публіку й професійно вдавала приязну подружку, насправді шипіла на мене, наче гадюка, на територію якої хтось наступив. Ні-ні, вона, звісно, жодного разу не влаштовувала відкритих сцен, але завуальовано відпускала достатньо кпинів, аби в мене не лишалось найменшого, найпримарнішого сумніву щодо того, як до мене ставляться насправді.

Я гадки не мала, в чому причина. Чому ця нереально вродлива брюнетка з величезними синіми очима, пухкими губами та ідеальною фігурою так сильно бажає розтоптати мене та плюнути на те, що залишиться. Може в далекому минулому ми з нею, не знаю, були там знайомі, і я в дитинстві зламала її улюблену іграшку на дитячому майданчику, за що вона присягнулася одного дня мені помститися… А може я їй писком не сподобалась з першого погляду і просто бісила самим фактом свого існування. Але реальність була саме така, і мені з цим лишалося тільки змиритися.

Коли я вийшла з роздягальні до танцювальної студії з дзеркальними стінами, Петро, наш хореограф, вже був на місці.

— Віко, давай, скоріше, — поквапив він, поплескавши в долоні. І ледве я стала на свою позицію — увімкнув музику.

Я завжди любила танцювати. Але сьогодні… сьогодні на мене просто забагато навалилося. І крім роздратування через вчорашню прогулянку з Гнатом, крім нервів через те, що іще одна така була попереду, мене ще припечатувало величезною бетонною брилою під назвою «шантаж давнім нюдсом». Відколи мені в приват прилетіло те повідомлення, я ані на мить не могла перестати думати про ті бісові погрози. Бо якщо з цим нічого не зробити… ця історія мене просто знищить!