3

Вранці Лімона першою прокинулася і вийшла із намету. Вона пройшла пару метрів, потім різко зупинилася. Меж темними стовбурами, просто на моху й торішньому листі. Лежав сніг – м.який, неріний, чистий. Вона повільно опустилася навпочіпки. Ніби боялася, що він зникне від подиху. Торкнулася пальцями – холод одразу вжалив шкіру. Але разом із цим прийшло дивне тепло десь усередині. Лімона тихо засміялася. Майже беззвучно, як діти сміються, коли не знають, чи їм дозволено.

— Сніг, випав сніг! Мій перший сніг!

— На Різдво! – добавила Орина. – Це справжнє новорічне свято!

Снігу не було десятиліттями. Про нього розповідали, як про легенду, як про щось із книжок і старих відео. А він лежав тут. У лісі, як знак – не для міст, не для камер, не для ШІ. Лише для тих, хто наважився вийти. Лімона підняла голову до темного неба між гілками й відчула, як у грудях щось стискається і водночас розширюється. Ніби світ, попри все, ще пам’ятав, яким він може бути.

Сніг іскрився, як маленькі спалахи світла.

Хтін ішов мовчки, дивлячись під ноги, і вже хотів зробити ще крок — але не зробив.

Щось у пейзажі не складалося. Не страх, не передчуття — помилка.

Сніг лежав рівно, тонко, без слідів вітру. Болото спало, але перед ним проступала довга лінія — надто рівна, щоб бути випадковою. Ще одна. Між ними — кут. Хтін не вдивлявся, він просто знав, що так природа не робить. Він мовчки витягнув карту, розгорнув і перевернув її. Маленький намальований кораблик раптом співпав із землею. Не так, як плавають — так, як тонуть. Хтін повільно підняв погляд. Те, що здавалося берегом, виявилося боком корабля. Те, що вони приймали за купини, — частинами палуби. Вони не збилися зі шляху. Вони просто ходили навколо, не бачачи цілого.

— Тут, — тихо сказав Хтін.

Сніг мовчки підтвердив його слова, сяючі на сонці.

Тоді Хтін  і помітив це.

— Гляньте! – крикнув Хтін. Він рукой вказував на болото. – Ось, де новорічне диво!

Вони підійшли ближче. З багна підіймалась верхня палуба парохода із бортовими поручнями: стара, іржава, перекошена; вся заросла деревами, корінням і мохом, ніби ліс повільно поглинав метал десятиліттями. Кути палуби були з’їдені часом, і тільки зараз, випавший сніг зробив його контури видимими.

— Це… він? — прошепотіла Лімона.

Хтін розгорнув карту. Лінії співпали ідеально.

— Тут, — сказав він. — Прямо тут.

Куля зависла вище, її поверхня пішла дрібними хвилями.

— Об’єкт не зареєстрований у жодній базі. Глибина його нестандартна. Я не маю протоколів для цього місця.

І саме тоді вони зрозуміли: те, що лежало в болоті, не мало бути знайденим ШІ.

Хтін піднявся на верхню палубу, долоні ковзали по льоду і дереву, вкритому мохом, наче історія цього місця зрослася з ним назавжди. Повітря пахло болотом і старою сталью; це був запах часу, який не хотів відпускати.

— Скан… активовано, — промовила куля низько. — Структура корабля нестандартна.

Її вібрація стала м’якішою, і вона спрямувала імпульси вниз, до темної щілини в палубі. Там, під корінням і болотяними заростями, був вхід — низький, вузький, але чітко штучний.

— Там щось всередині, — додала куля. — Сховані об’єми. Фрагменти техносугубої природи.

— Напевно, якісь склади, — кивнув Марек.

Марек вже спустився на коліна, помацав металеву рамку входу й притягнув невеликий ліхтар із рюкзака. Він засвітив вузький коридор усередині — темний, але рівні контури свідчили: це не випадковість.

— Тут навіть труби не старі, — прошепотів він. — Вони цілі. Мабуть, це частина… великої конструкції. З чого воно зроблено?

Куля не відповіла. Вона знову підлетіла до щілини.

— Об’єкт має глибший рівень. Структурні дані показують: є центральний відсік із великим об’ємом. Термінологічна класифікація: космічний корпус.

— Космічний… що? — перепитала Лімона.

— Якась техноплатформа, — відповів Хтін. — Здається, не просто корабель… щось значно більше.

Куля загорілася ще сильніше, видаючи короткі імпульси світла.

— Об’єкт є судном. Центральний модуль: великого обсягу. Додатково: виявлено інтегровану структуру Неопізнаної Техноформи. Після техногенної катастрофи було створено плавуче селище «Якір». Близько 13, або 15 кораблів стояли у цьому селищі кілька років. Їх використовували як житло і базу для будівельників, які зводил нове місто.

— Але те, що ми знайшли… — Хтін провів долонею по льодовому обідку входу, — не могло бути частиною звичайного проекту.

Куля зависла над входом і коротко тремтіла:

— Інтегрований модуль: космічний. Історична ймовірність: не прописана технологія минулого. Структурна ієрархія: центральний корпус із лабораторними відсіками.

— Отже…це лабораторія? — перепитала Лімона.

Темрява всередині була густою. Лише їхні кроки і м’яке світло кулі розрізали її на шматки.

— Зачекайте, — куля здійнялася на метр вище. — Існують засекречені записи про будівництво цього судна, які відрізняються від загальнодоступних архівів. Одна з гіпотез: цей об’єкт створили в рамках секретного проекту з участю людей, що називали себе “інженерами зоряного шляху”.

Хтін відчинив двері всередину.

— Дідусь… — видихнув він. — Це він мав рацію.

І коли вони ступили всередину, то корабель прокинувся. Це не було схоже на запуск, а швидше на те, як організм згадує, що він живий. Повітря стало щільнішим, ніби корабель стиснувся, щоб перевірити простір навколо і запустити кисень. Метал під ногами тепер відгукувався трохи м’якше — не теплом, а стабільною присутністю.

Тонкі лінії світла загорілися вздовж стін, не всі одразу. Вони спалахували там, де хтось рухався або зупинявся. Світло не вело — воно реагувало.

Куля зависла трохи вище, ніж раніше. Її поверхня стала рівною, вібрація спокійною.

— Фіксую активацію, — промовила вона. Режим: мінімальний. Захисні системи сплячі. Присутність біологічних об’єктів зафіксована. Додатково: проведено сканування ДНК учасників. Ідентифікаційні дані зафіксовано.