Розділ 30. Геніальний здогад і маленьке розслідування

Евеліна діяла швидко й зібрано. Вона схопилася на ноги, поплескала долонею по фіранці, щоб збити тліючий край. Кімнату наповнив запах паленої тканини. Трохи неприємний. Але він швидко вивітриться. Головне — вдалося уникнути чогось справді небезпечного.

Вона стояла, важко дихала й широко розплющеними очима дивилася на те місце, звідки щойно тонкою цівкою здіймався дим. І не розуміла — що це було?

Після того, як переконалася, що більше нічого не тліє й не збирається загорятися, Евеліна повільно повернулася у ліжко. Лягла, натягнула ковдру до підборіддя і втупилася в темряву. В домі було тихо. Жодного звуку. Всі сплять. І найголовніше — Лайла теж спить.

Думка, яка одразу ж з’явилася в голові, здалася надзвичайно важливою. Просто-таки геніальною. Хоча була цілком простим логічним висновком: якщо Лайла спить, значить, вона ніяк не може бути причетна до цього інциденту.

Тоді виходить, що ВОНО сталося саме собою?

Нова думка була настільки несподіваною, що спершу здалася майже безглуздою. Але чим довше Евеліна про це міркувала, тим наполегливіше вона поверталася до одних і тих самих припущень.

Виходить, Лайла могла бути ні до чого і раніше? Недарма ж малеча взагалі не розуміє, як це відбувається.

У пам’яті спливли всі ті розмови й чутки, які доходили до Евеліни щодо особняка Греймонтів. Про те, що над будинком нібито тяжіє прокляття. Про дивні речі, які тут трапляються. Про явища, яким неможливо знайти пояснення.

А що, як чутки не такі вже й безпідставні? Що, як справа не в дитині з небезпечним даром, а в самому домі? Якісь паранормальні явища, містика, полтерґейст, самозаймання? Чому б ні?

Ця думка раптом здалася Евеліні майже спасінням. Якби з’ясувалося, що Лайла — звичайна дитина, Ейден перестав би перестраховуватися. Зникли б заборони. Лайла та Максиміліан могли б гуляти серед людей. Кататися на ковзанці. Завести друзів. Бути звичайними п’ятирічними дітьми.

Евеліна спіймала себе на тому, що усміхається в темряві.

Рішення з’явилося швидко. Вона мусить провести своє маленьке розслідування. Дізнатися більше про дивацтва особняка Греймонтів. Тут, на жаль, немає інтернету, щоб можна було накопати потрібну інформацію, зате можна поговорити з Вень-Чаном. Він дуже мудрий, спостережливий і вже давно працює в Ейдена. Напевно, знає про особняк усе.

З цією рішучістю й надією вона несподівано швидко заснула і спала безтурботно, мов немовля.

Ранок зустрів Евеліну звичним обнадійливим відчуттям: попереду був новий день, а отже — нові можливості.

Вона переконалася, що близнюки ще сплять і попрямувала на кухню. Там уже зібралася знайома тепла компанія: сяйлива Патті з туркою і Вень-Чан, який терпляче чекав на свою чашку кави. Можливо, саме заради цієї кави він так швидко виконав доручення Ейдена та встиг повернутися до ранку.

Патті була сьогодні особливо жвавою і, щойно побачила Евеліну, одразу почала ділитися свіжими новинами.

Виявилося, що вчорашнє будівництво снігового містечка стало справжньою подією. Добровольців зібралося так багато, що робота йшла жваво й весело. Патті та її кузина варили гарячий морс із журавлини, апельсиновий пунш із корицею та яблучний сидр — і ледве встигали розливати напої.

— Люди підходили одне за одним, — розповідала Патті, — грілися, сміялися, дякували. Атмосфера була… по-справжньому лірейська, святкова!

Вона подякувала Вень-Чану за можливість стати частиною цього дійства. Та він переадресував вдячність Евеліні.

— Наша чарівна фея юності вчора була ще й феєю магічних наїдків, — галантно вклонився він.

— Точніше кажучи — феєю запіканки, — розсміялася Евеліна й коротко розповіла друзям про свої кулінарні подвиги.

Потім розмова знову повернулася до теми снігового містечка. Патті з захопленням описувала снігові будиночки, скульптури, гірки, величезну ковзанку й красиво оздоблені ятки, з яких сьогодні, на відкритті містечка, пригощатимуть відвідувачів випічкою та солодощами.

— Але я ще не сказала найголовнішого, — заявила Патті. — Олівер і Розалінда теж були серед добровольців. Увесь острів перешіптувався, стежив за ними, затамувавши подих.

— Невже справа зрушила з мертвої точки? — з надією спитала Евеліна.

— Еге, якби ж то! — з ноткою досади відповіла Патті. — Звісно, Олівер так і не наважився навіть підійти до Розалінди. Але бургомістр схитрував, — вона усміхнулася. — Коли йдеться про порятунок справжнього кохання, навіть найзапекліші бюрократи здатні на винахідливість. Добровольців він поділив на бригади. Щоб розвішувати гірлянди, потрібно було двоє людей, і він призначив у цю бригаду Розалінду та Олівера.

— Як хитро, — засяяла Евеліна.

— Авжеж, ми всі теж надихнулися, — зізналася Патті. — Думали, ось, може тепер… може, спільна праця…

Але дива не сталося.

Розалінда залишалася холодно ввічливою. Олівер дивився на неї з обожнюванням, але не міг вимовити нічого зв’язного — лише знову і знову заливався рум’янцем. Увесь геніальний задум бургомістра дав лише один позитивний результат — прапорці були розвішані бездоганно.

— Вийшло гарно, — зітхнула Патті. — Просто очей не відірвати. І якщо вони, попри все, здатні так чудово працювати разом, значить, ще не все втрачено.

В Евеліни вже вкотре ворухнулася цікава думка — як допомогти Оліверу. Але вона вислизала. Вочевидь, потрібен був якийсь поштовх, аби вона переросла в осмислений план дій.

Патті продовжувала розповідати, яким казковим вийшло містечко і яким грандіозним буде свято. І Евеліна знову зосередила всю увагу на ній.

— Розваги на будь-який смак. Катання на санчатах і ковзанах. Конкурси на влучність і дальність у метанні сніжків. Приз за найкращого сніговика.

Евеліна була здивована розмахом. Та радість від майбутнього свята змішувалася з досадою. Діти не зможуть побачити всього цього через заборону Ейдена водити їх у людні місця. Їй було особливо боляче від думки, що, можливо, це його вето не має жодного сенсу. Адже після нічного інциденту вона майже переконалася, що в Лайли немає небезпечного дару, а займання — це наслідок «особливостей» цього дому.