Розділ 22. Відкладена помста

Евеліна зайшла до будинку, все ще прокручуючи в голові тихе й багатозначне: «Не думайте, що це зійде вам з рук».

Чим саме Ейден збирався їй відповісти — залишалося загадкою. Знизить платню? Винесе догану? Звільнить?

Як би там не було, якщо Ейден і готував якийсь хід у відповідь, застосовувати його він явно збирався не одразу. Він же пообіцяв дітям подарунки і навряд чи став би поєднувати цей приємний момент зі своїми підступними намірами.

Довго чекати не довелося.

Ейден з’явився в дитячій з коробкою під пахвою.

— Це нам? — радісно видихнула Лайла й підскочила до батька швидше, ніж той встиг поставити коробку на підлогу.

Максиміліан рушив за сестрою. Йому було цікаво не менше, ніж їй, про що свідчив відкладений убік кораблик.

Евеліна залишилася трохи осторонь, бо не хотіла заважати цій миті — вона належала їм.

Діти присіли навпочіпки й, затамувавши подих, спостерігали, як Ейден відкриває коробку. Всередині виявилися кубики.

— Які гарні! — ахнула Лайла.

Вона заходилася діставати їх з коробки по одному. Роздивлялася кожен і дивувалася:

— Максиміліане, дивися, вони всі різні! О, навіть рожевий є!

Кубики були яскраві, барвисті. На кожній грані — малюнок. І літера.

— Літери! — захоплено оголосила Лайла. — Дивися, тату, які красиві! Майже такі самі гарні, як в букварику, який нам Ліна подарувала!

Вона спритно дістала з комода буквар, розгорнула його й заходилася порівнювати, демонструючи, які літери збігаються, а які — майже збігаються, але все одно дуже красиві.

Евеліна мимоволі всміхнулася. Вона не показувала цього, проте подарунок їй сподобався. Дуже. Виходить, Ейден знав про бажання доньки навчитися читати. Або не знав, але вгадав. Ейдена вважають людиною жорсткою й владною, деякі пліткарки взагалі називають його деспотом. Та принаймні у своєму ставленні до дітей він виглядав цілком люблячим батьком. Щоправда, не можна забувати, що одна сцена ще нічого не доводить. Але як би здивувалися всі ті пліткарки, якби побачили його ось таким — як він сидить на підлозі з близнюками серед кольорових кубиків?

Ейден гортав сторінки букварика, слухав щебет доньки, але в якийсь момент його погляд відірвався від книжки і перемістився на Евеліну. Вона миттєво стерла з обличчя безглузду усмішку й надала собі суворого вигляду. Вичерпних доказів, що Ейден не деспот, у неї поки що не було. А отже, й нема чого усміхатися. Тим паче, коли їй уже пригрозили помстою за сніжну атаку.

Тим часом Максиміліан, мовчки й зосереджено, почав будувати з кубиків вежу. Він робив це обережно, уважно підбирав кольори і перевіряв стійкість конструкції, ніби розв’язував складну задачу.

— Ого! — захопилася Лайла. — Максиміліане, яка висока! Я ще ніколи не бачила такої високої вежі!

Евеліна спіймала себе на тому, що знову розчулюється: у вмінні Лайли радіти всьому підряд було щось абсолютно неймовірне.

І саме цієї миті в дитячій з’явилася Фредеріксен. Ох, очі б її не бачили!

— Я така рада, що ви вже повернулися, ваша світлосте, — мовила вона з крижаною ввічливістю. — На жаль, за час вашої відсутності в домі сталися неприпустимі події.

Схоже, мегера за першої ж нагоди перейшла до втілення своїх погроз у життя.

— Що сталося? — спокійно запитав Ейден і підвівся на ноги.

— Ситуація стрімко наближається до катастрофи, — продовжила згущувати барви управителька. — І я вважаю своїм обов’язком негайно сповістити вас про все, перш ніж наслідки стануть абсолютно неприйнятними.

— Гаразд, — брови Ейдена ледь помітно насупилися. — Я вас вислухаю.

Вони вийшли.

Евеліна залишилася в дитячій з близнюками й відчуттям, ніби повітря стало трохи густішим.

Ну от. Почалося.

Вона не стала гадати, про що саме Фредеріксен розповідатиме Ейдену. Найімовірніше — про все. Включно з їжачком, рожевим будиночком, безладом і, вочевидь, критикою самого факту існування Евеліни в цьому домі.

Втім, оптимізм її не полишав. Нічого. Їй, між іншим, теж є що розповісти Ейдену.

Вона збиралася поділитися своїми спостереженнями й спробувати переконати його, що найкраща профілактика небезпечних інцидентів з вогнем — це забезпечення дітям життя, сповненого радості та веселих пригод. Зрештою, за час його відсутності ВОНО сталося лише один раз, і причиною був переляк Лайли.

Та хай там як, розпорядок дня ніхто не скасовував. Дітей нагодували обідом і вклали на денний сон. Вони заснули швидко і спокійно — далася взнаки приємна втома після годин, проведених на свіжому морозному повітрі.

Евеліна була впевнена, що ледь близнюки заснуть, Ейден викличе її до себе, аби влаштувати прочуханку. Але в коридорах було тихо. Ніхто її не шукав. Невже Фредеріксен ще й досі зачитує йому вміст свого коричневого блокнота?

Втім, якщо вони зайняті розмовою — це навіть на краще. Евеліна скористається нагодою й нарешті перевірить флігель. Ця думка не давала їй спокою відтоді, як вона застала там Фредеріксен — коли управителька нібито розмовляла сама з собою.

За кілька хвилин Евеліна вже стояла біля тих самих дверей. Саме звідти лунав голос управительки, коли Евеліна навідувалася сюди по відро.

Та тепер у кімнаті було тихо. Евеліна зачекала кілька хвилин, прислухаючись. Жодного звуку.

Цікаво, що ж там? Садовий інвентар? Комора з соліннями? Але тоді з ким розмовляла Фредеріксен?

Евеліна обережно прочинила двері…

…і завмерла від подиву.