Розділ 19. Щасливий фінал

— Мила Патті, який же дивовижний напій ти вариш, — Вень-Чан зробив іще один ковток кави й заплющив очі від задоволення. — Відчуваю нотку кориці. Правильна спеція часом вирішує все.

На обличчі Патті розквітла усмішка.

— Як і в історії про падишаха та його дочок, — усміхнувся він. — Тоді теж усе вирішила правильна спеція.

— Спеція? — в один голос перепитали Патті й Евеліна. Їхня цікавість розгорялася дедалі більше.

— Я вже розповідав вам, що кілька років свого життя присвятив пошукам особливих спецій. Подорожував різними країнами, вивчав, чим приправляють страви й напої різні народи. На той час, коли служив у падишаха, я вже знав про спеції геть усе. І от що дивно: не всі прянощі однаково приємні для кожного. Є такі, що в мешканців одних країв викликають захоплення, іншим здаються огидною отрутою, а треті взагалі не відчувають ані їхнього аромату, ані смаку.

Принаймні одну таку спецію Евеліна чудово знала з досвіду минулого життя. Кінза! На сході її часто використовують, а в інших регіонах — значно рідше. Саме тому, що для більшості східних народів вона приємна, а в мешканців інших країв викликає відразу. Евеліна й сама належала до тих, хто не міг з’їсти й ложки страви з кінзою.

— Я порадив Наям скласти найбагатше і найрізноманітніше меню з найсмачніших страв, — продовжив Вень-Чан, — але приправити їх усі однією особливою спецією. У моїй колекції якраз був цілий мішечок такої. Я пояснив їй: батько та жителі Країни Кочових Барханів її навіть не помітять. А гості з Країни Південних Морів відчують… дещо нестерпне. Але навряд чи здогадаються, у чому справа.

Хитро! Евеліна жадібно чекала продовження.

— І от — настав день свята. Старші сестри виклалися на повну. Спів Аліїзи був чарівний, танці Зульнари — захопливі, легенди Пальміри — таємничі, килим Тапіри переливався на сонці всіма барвами веселки. Гості щедро сипали похвалами. Не скупився на них і принц Алзумаруд. Але…

— Але Його Високість Упертий Осел усе одно зосередив усю свою увагу на Наям, — продовжила за Вень-Чана Патті.

— Так, він не зводив із неї очей, — підтвердив той. — Усім своїм виглядом показував, що його вибір незмінний. А Наям опустила погляд і з завмиранням серця чекала миті, коли гостей покличуть до столу.

Евеліна затамувала подих — кульмінація наближалася.

— І от ця мить настала. Оголосили бенкет. Гості розсілися за столами, стали захоплено роздивлятися страви. Вони були такі гарні, що затьмарили і співи, і танці, і легенди, і килим. Запечена птиця з рум’яною скоринкою, найкраща риба під вишуканими соусами, печеня з м’яса та овочів, рагу в хлібних горщиках…

У Евеліни аж слина набігла.

— Але щойно гості скуштували перший шматочок… — Вень-Чан зробив паузу, щоб дати фантазії слухачок волю, а потім провадив далі: — що тут почалося! Хтось закашлявся. Хтось затискав ніс. Хтось із презирством виплюнув їжу назад на тарілку. Алзумаруд позеленів — чи то від люті, чи то від відрази. Гості були обурені: що за отруту їм подали?! Але не менше обурився і падишах. Він перекуштував усі страви й особисто переконався, що вони вишукано смачні. Поведінку гостей він вважав незрозумілим проявом зневаги.

— То це був скандал? — радше констатувала, ніж спитала Евеліна.

— Так, це був неабиякий скандал, — усміхнувся Вень-Чан. — Про жодні заручини не хотіли й чути ані господарі бенкету, ані гості. Того ж дня вони залишили палац.

— Уявляю, який камінь упав з душі Наям, — усміхнулася Евеліна.

— Так, її серце сповнилося щастям, — підтвердив він, — і вона ледве стримувала радість, зображаючи печаль, коли батько втішав її після від’їзду гостей. Він був упевнений, що з нею вчинили несправедливо. Падишах не пошкодував теплих слів і пообіцяв: більше ніколи не наполягатиме на її шлюбі й віддасть заміж лише тоді, коли вона буде готова — і тільки за того, кого обере її серце.

— І він дотримався обіцянки, — з розчуленням видихнула Патті.

— Так, — відповів Вень-Чан. — Минуло два роки. Її коханий Рад’яр досягнув того, чого прагнув: зробив відкриття, прославився й уже як знаний учений попросив руки Наям. Падишах дав згоду. Тепер вони щасливо живуть і виховують п’ятеро чудових дітей.

— Теж п’ять? — весело здивувалася Патті.

— А правителі Країни Кочових Барханів і Країни Південних Морів з часом помирилися й навіть поріднилися. Алзумаруд одружився з Аліїзою — тією, що так гарно співала. Весільний бенкет влаштували на його батьківщині — це була умова принца. Подейкують, що він і досі побоюється куштувати страви у палаці падишаха. Адже таємниця того скандалу так і залишилася загадкою для всіх.

Патті та Евеліна перезирнулися. Обидві усміхалися: у цій історії було рівно те, що потрібно морозному ранку — теплі південні вітри, скандал, інтриги, романтика, аромат спецій і відчуття, що у світі таки існує гармонія.

Евеліні лишалося лише гадати, чи справді Вень-Чан побував у вирі тих подій, чи просто переповів їм гарну легенду. Загадковий чоловік. Щось у його словах змушувало вірити: не все сказане ним — вигадка.

І тут Патті зненацька вирвала її з роздумів цілком закономірним запитанням:

— Почекай, Яне, любий… але ж ти казав… що падишах вигнав тебе з ганьбою?

Евеліна теж підвела погляд:

— Так. Ви ж із цього почали. То чому ж він вас вигнав?

Вень-Чан незворушно знизав плечима.

— Чому-чому… Та просто одного разу я випадково пересолив страву.

Патті на мить завмерла. Евеліна теж.

А вже за секунду кухня наповнилася їхнім дзвінким сміхом.

____________________________________

Дорогі читачі!
Сьогодні діє ЗНИЖКА на мою веселу добру романтичну історію "Як одружити короля". Запрошую!:)