Розділ 15. Негігієнічне чудовисько

Евеліна зупинилася, коли відчула, що все, що відбувається, саме по собі прекрасне й не потребує її втручання. Їжак, що голосно тупоче по паркету, галасливі діти, що підстрибом біжать слідом, Фредеріксен, яка безуспішно намагалася збагнути, що ж відбувається.

До останньої миті вона, здається, силкувалася зберегти гідність — тримала спину рівно, підборіддя високо піднятим, губи стиснуті в тонку лінію, як у людини, яка звикла зустрічати будь-які життєві труднощі холодним поглядом і суворою доганою.

Але гідність — річ крихка. Особливо тоді, коли на тебе мчить щось колюче, фиркотливе і геть не налаштоване слухати твої накази.

— А-а-а! — заверещала управителька. Вочевидь, вона миттєво забула і про суворість, і про гідність, і про покоління Греймонтів, які так цінували її самовладання. — Приберіть це! Негайно приберіть ЦЕ!

Вона притислася до стіни так, ніби сподівалася в неї врости, і заплющила очі, явно розраховуючи, що чудовисько пробіжить повз.

Але «чудовисько» її не оминуло.

Їжачок зупинився просто біля її ніг, підняв мордочку і… раптом почав голосно пихкати. Він надувався, ставав помітно більшим, потім здувався, знову надувався — і все це з оглушливим обуреним звуком.

— Він… він дихає! — задихнулася Фредеріксен і ще дужче притислася до стіни. — Він на мене дихає!

— Ой, а я й не знала, що їжачки вміють так голосно дихати! — захоплено повідомила Лайла і весело засміялася. — Ліно! Ви чуєте?!

Вона сприймала все, що відбувається, не як катастрофу, а як веселу пригоду.

На шум вийшов Вень-Чан.

Він зупинився у дверях, обвів поглядом картину — притиснуту до стіни управительку, пихкаючого їжака, сяючу Лайлу, Максиміліана з широко розплющеними очима, втягнутого сестрою в самісінький вир подій, — і спокійно мовив:

— Мушу зізнатися: коли я почув, яким шумом і метушнею наповнився дім, думав побачити щонайменше тигра, — з легкою усмішкою він глянув на їжака, а тоді перевів погляд на Фредеріксен. — Як кажуть у нас, у Країні Вічного Сходу: «Людина, яка вважає, що все тримає у своїх руках, особливо дивується, коли життя виявляється… колючим».

Управителька явно була не в змозі сприймати зараз східну мудрість.

— Такого неподобства в цьому домі ще не було! Це негігієнічне чудовисько! — обурено прошипіла Фредеріксен, не відлипаючи від стіни. — Рознощик зарази, бруду й безладу! Я вимагаю, пане Вень-Чан, щоб ви негайно позбулися його!

Проте «негігієнічне чудовисько» аж ніяк не бажало, щоб від нього позбувалися. Воно фиркнуло, розвернулося і з гучним цокотом кігтиків по паркету, помчало геть.

— Ой, він знову побіг! — радісно скрикнула Лайла й кинулася навздогін.

Цього разу їй навіть не довелося тягнути брата за собою. Максиміліан сам помчав слідом.

Вень-Чан по-філософськи вирішив, що йому теж варто приєднатися до погоні.

У коридорі знову запанувала метушня, а пані Фредеріксен нарешті відділилася від стіни й повільно повернулася до Евеліни.

— Я все знаю, — уїдливо прошипіла вона. — Це ви підкинули в дім цього… цього бридкого звіра!

— По-перше, він зовсім не бридкий, — спокійно відповіла Евеліна. — А дуже милий. А по-друге, його поява тут жодним чином зі мною не пов’язана. Для мене це теж було несподіванкою. Хоча мушу визнати — приємною несподіванкою.

Вона дозволила собі ледь помітну усмішку. Поява їжачка тішила її вже хоча б тим, що дуже пожвавила Максиміліана. Принаймні Евеліна вперше побачила, як хлопчик бігає. Вони з сестрою весело ганялися за їжаком — як і годиться п’ятирічкам.

Обличчя Фредеріксен побіліло.

Вона різко дістала коричневий блокнот і почала в ньому щось люто занотовувати.

— Пан Греймонт, — процідила вона, — не повірить вашим відмовкам, любонько. Він вважатиме ваші спроби перетворити його дім на суцільний хаос актом виняткової пудступності.

Вона підвела погляд.

— І не просто вижене вас. Він подбає про те, щоб надалі вас не взяли до жодного пристойного дому.

Самовдоволена, уїдлива посмішка скривила її вуста.

— А щодо їжака, — зловісно додала управителька, — я особисто простежу, щоб його цієї ж миті викинули надвір.

Ух, злюча мегера!

— Цього не буде, — рівно сказала Евеліна. — Надворі він замерзне.

Вона подивилася управительці прямо в очі.

— Їжак залишиться. І я подбаю про нього.

Фредеріксен фиркнула. Чи то зневажливо, чи то… розгублено. Її наказам відкрито не корилися — схоже, для неї це було щось нове.

— Що ж, любонько, ви самі риєте собі могилу. Це лише пришвидшить ваше звільнення. Ви навіть не уявляєте, як лютуватиме пан Греймонт, коли дізнається, якими огидними «іграшками» ви розважаєте його дітей. Повірте мені, він, як і всі Греймонти, прихильник найсуворішої дисципліни й порядку, і буде неабияк розгніваний, коли побачить, якими ще більш невихованими ви зробили його дітей. Гадаю, ви ще не бачили його в гніві?

Можливо, й не бачила. Зате і він ще не бачив, якими відчайдушними можуть бути затяті оптимістки, якщо їх добряче розлютити.

— І моя вам порада, любонько, — голос Фредеріксен став глумливо-солодким, — подбайте, щоб це колюче страховисько більше не траплялося мені на очі. Заради його ж і вашого блага.

Вона розвернулася й пішла геть. І хай останнє слово залишилося за Фредеріксен, Евеліна знала — цей раунд вона виграла. Щоправда, попереду ще була боротьба з Греймонтом — за їжака і… за право залишитися нянею.

Решта дня минула на диво спокійно та щасливо. У турботах про «негігієнічне чудовисько».

Евеліна розповіла дітям, що взагалі-то взимку їжачки сплять — знаходять затишне місце й засинають до весни. Чому ж цей малюк не спав і як опинився в домі — залишалося загадкою. Вирішили добре його нагодувати й облаштувати йому затишну нірку, де він, як і належить усім порядним їжакам, засне. А навесні його випустять у сад.

Патті влаштувала для їжака справжній бенкет: порізала три види домашньої ковбаси й налила миску молока. Їжачок не відмовився ні від чого, чим остаточно підкорив дітей.