Розділ 11. Історія з відкритим фіналом

Евеліна дуже любила романтичні історії, але, як затята оптимістка, надавала перевагу тим, які мають щасливе завершення. Однак, схоже, цього разу їй судилося почути розповідь із сумним фіналом. І все ж вона з цікавістю приготувалася слухати Патті.

— Повір мені, — почала та, — варто тобі побачити Олівера, він сподобається з першого погляду. Молодий, вродливий, тихий, вихований. Працює помічником ветеринара — лікаря Хартвуда. Дбає про котів, собак, курей, кіз. Якби тварини вміли говорити — обсипали б його компліментами, — хихикнула Патті.

Евеліна відчула, що зараз прозвучить “АЛЕ”.

— АЛЕ! — зітхнула Патті, змахнувши руками. — Який же він сором’язливий і несміливий! Таке враження, що й перед шафою вибачиться, якщо випадково в неї вріжеться. Це повна катастрофа, особливо коли йдеться про амурні справи. А він же вже два роки як до нестями закоханий!

Патті зробила драматичну паузу. Свою каву вона вже допила. Помила руки і заходилася енергійно місити тісто — певно, емоції вимагали виходу.

— У кого закоханий? — спитала Евеліна. — У Розалінду?

— Так! У нашу аптекарку! У неї неможливо не закохатися. В Розалінди найдивовижніші блакитні очі на всьому острові. А волосся! Шовк! Чистий шовк! І — ух! — характер!

Що ж означало це “ух”? Імпульсивний? Упертий?

— Її вважають суворою, — пояснила Патті, — але за цією суворістю, я впевнена, ховається палке серце.

Вень-Чан кивнув і м’яко всміхнувся:

— Як кажуть у нашій Країні Вічного Сходу: хто бачить серце — бачить більше, ніж очі.

— Так отож, — погодилася Патті. — Але серце ще треба підкорити. Вони два роки бачилися майже щодня. Він приходив по ліки для тварин, іноді просто… ну… перевірити, чи не з’явилися нові настоянки для схуднення курей. Увесь острів здогадувався про його почуття. Але що мала думати Розалінда, коли з усього різноманіття прекрасних слів нашої острівної мови він наважувався вимовляти лише назви мазей і трав’яних зборів? При цьому червонів до самих вух, якщо Розалінда раптом усміхалася.

Патті завмерла на мить і передражнила його несміливий голос:

— Доброго дня, пані Розаліндо… так, дякую… так, вдячний… ні-ні, більше нічого не треба.

Потім нещасне тісто знову потрапило під її обурений натиск.

— Скільки б це ще тривало — невідомо. Але от… — вона змовницьки знизила голос, — одна особа вирішила взяти все у свої руки.

— Хто? — нетерпляче спитала Евеліна.

— Молодша сестра Олівера — Ніна! Їй дванадцять. Руда. Пронирлива. Безстрашна. А як брата любить! Вона б і вулкан умовила охолонути заради нього.

Вень-Чан усміхнувся і з легкою іронією мовив:

— Як кажуть у нашій Країні Вічного Сходу: велика любов творить великі дурощі.

— Ото ж бо й воно! — кивнула Патті. — Ніна бачила, як страждає брат, і вирішила: якщо він не може зізнатися у своїх почуттях, вона напише любовний лист замість нього!

В очах Евеліни з’явився переляк.

— Ох… — тільки й видихнула вона.

— Саме так! — Патті театрально зітхнула. — Вона написала листа. Справжнього! Там і “ваші очі сяють яскравіше північних вогнів”, і “моє серце б’ється лише заради вас”, і “якщо ви хоч трішки поділяєте мої почуття, прийдіть на зустріч у парку на Місток Закоханих”.

— І Розалінда прийшла? — широко розплющила очі Евеліна.

— Прийшла! — Патті зітхнула драматично. — А хитрунка Ніна, звісно, усе так підлаштувала, щоб і Олівер там опинився. О, це було…

— Прекрасно? — спробувала вгадати Евеліна.

— Чарівно! — мрійливо заплющила очі Патті. — Вони гуляли засніженими алеями, потім пили гарячий шоколад у кав’ярні “Зимові Мрії”. А потім… потім було друге побачення… і третє… І Розалінда навіть дозволила Оліверу вилікувати її улюбленого застудженого кота Матроса, якого вона могла довірити лише найближчій людині. Це був знак! Увесь острів зітхнув: “Ну, нарешті!”

Саме тут начебто напрошувалося, що на черговому побаченні Олівер зробить пропозицію. Але Евеліна вже знала, що хеппі-енду не буде.

— Правда відкрилася вчора. Безглуздо й абсолютно по-лірейськи, — Патті з досадою поділила тісто на частини. — Ніна не втрималася й поділилася з подружкою. Їхня розмова долетіла до вух тітоньки. Тітонька по секрету розповіла сусідці. Та — кузині. Кузина — старому рибалці Гансу. Той — дружині. Дружина — сестрі аптекарки. І вже за дві години знав увесь острів… і Розалінда теж.

Патті плеснула долонями по фартуху — борошно розлетілося білою хмаркою.

— Розалінда! А в неї ж характер — ух! Вона розчарована й більше не хоче й чути про Олівера. Той у розпачі! А Ніна — вбитa горем! Дівчинка впевнена, що зруйнувала надію брата на щастя.

— Невже й справді немає жодної надії? — Евеліні не хотілося приймати такий фінал.

— Не знаю, — зітхнула Патті. — Адже їм усе одно доведеться бачитися щодня. Ніхто ж не піде замість нього до аптеки по ліки для хворих тварин. Але… тепер він, мабуть, узагалі дар мови втратить у її присутності… Залишається тільки сподіватися на диво. У Ліреї інколи трапляються дива, — Патті вимовила це з гордістю за рідний острів. — Особливо на новорічні свята. Увесь острів цього чекає…

__________________________________

А ось як наш ШІ побачив Патті