Розділ 9. Гаряча вечеря та гарячі одкровення

Якби хтось спитав Евеліну, які саме її охопили відчуття від почутого, вона б не змогла відповісти.

Шок?

Невіра?

Тривога?

Вона відмовлялася вірити почутому, та десь у глибині свідомості вже шкреблася думка, що все це може виявитися правдою. Особливо якщо згадати той дивний спалах пожежі у дитячій і загадкове «ВОНО» у словах Лайли.

Евеліна не знала точно, як у цьому світі ставляться до людей із чорною магією, але здогадувалася — не дуже привітно. Варто комусь ненароком сказати хоч слово на цю тему — одразу всі замовкають і насторожуються.

Якщо про небезпечний дар Лайли дізнаються, її почнуть уникати й боятися. У неї не буде подруг. І в звичайну школу її точно не візьмуть, хіба що в якийсь похмурий інтернат зі строгими казарменими правилами й учителями-фуріями десь у найвіддаленішому закутку королівства.

Тепер зрозуміло, чому її батько прагне зберегти все в таємниці.

Але що це за чорна магія? Про що саме йдеться? Чому вона небезпечна?

Евеліна не озвучила цих запитань, але Ейден і так здогадався, що вона хотіла б почути.

— Я нікому ще… ніколи… цього не розповідав, — повільно промовив він.

Евеліна підвела погляд.

Він виглядав старшим за свій вік. На обличчі — втома людини, яка надто довго носить на серці дуже важку таємницю.

— І вам би не розповів, — тихо продовжив він, — та оскільки я змушений поїхати, ви маєте знати правду. Для безпеки Лайли. І для вашої.

Він перевів погляд на стіл — на свічку, полум’я якої ледь тремтіло.

— Магія Лайли… пов’язана з вогнем, — нарешті сказав він. — Вона може мимоволі підпалити будь-яку річ. Не торкаючись. Не бажаючи того. Вона сама не розуміє — як… і чому.

Евеліна подумки ахнула.

Пірокінез.

Так у її світі називають здатність змусити будь-який предмет зайнятися просто від одного погляду.

Щоправда, історії про пірокінез траплялися переважно в містичних книгах і фільмах, і невідомо, чи існує щось подібне насправді.

Але виходить, тут, у Ліреї, існує.

Втім, що тут страшного? Евеліні раптом стало легше. Пірокінез — то й пірокінез. Теж мені трагедія. Дай дитині в руки сірники — вона і без магії пів будинку спалить.

Евеліна відчула, як її накриває хвиля звичного нестримного оптимізму. А з ним — і добрий, позитивний настрій.

— А знаєте, ваша світлосте, — усміхнулася вона, — тепер я принаймні розумію, чому ви так раптово вирішили запросити мене на роль няні. Вам потрібна не стільки няня з педагогічними талантами, скільки няня з навичками гасіння пожеж.

Вона сьорбнула компоту, глянула на Ейдена поверх келиха, й узяла ще шматочок десерту — здавалося, апетит повернувся.

Ейден здивовано хмикнув, вражений такою швидкою зміною настрою співрозмовниці, і з легкою усмішкою мовив:

— Не стану приховувати, мене вразило, як ви гасили полум’я. І… так. У той момент я подумав: ось вона мені й потрібна. Не розгубилася, не пошкодувала власного пальта, не побоялася показатися світові у своїй… е-е-е… дещо втомленій сукні.

Евеліні несподівано стало приємно від його похвали. Та й до того ж ще ніхто так галантно не називав діряве плаття. От може ж цей пан таки бути милим, коли хоче.

— Бачили б ви, яка паніка охоплювала інших нянь у схожих випадках, — з іронією та легкою гіркотою сказав Ейден. — Деякі просто завмирали, як кам’яні статуї, інші тікали. І жодна не здогадалася загасити вогонь, пожертвувавши власним одягом.

Вони усміхнулися майже синхронно.

— А таке часто трапляється? — мимоволі спитала Евеліна.

Ейден знову став серйозним.

— Спершу це не були небезпечні випадки. Радше курйозні. Уперше такий курйоз трапився, коли Лайлі було всього три. Покоївка випадково виявила, що в однієї з обідніх серветок обпалений край. Ніхто не надав цьому значення. Ніхто й подумати не міг, що причиною була Лайла. Але подібні випадки почали час від часу повторюватися. Одного разу я сам став свідком раптового займання… і все зрозумів.

Він замовк.

Евеліна почула, як скрипнула об тарілку виделка, яку він стиснув у руці.

— Я вирішив приховувати таємницю Лайли, — продовжив він. — Часто змінював прислугу й нянь. Але все одно по столиці поповзли чутки. Люди не знають правди — розповідають про проклятий дім і привидів, — він криво всміхнувся. — Привиди… це мене влаштовувало. Але надовго залишатися в столиці стало небезпечно. Правда могла вийти назовні.

— Тому ви й приїхали до Ліреї?

— Так. Тут, на тихому провінційному острові, легше зберегти таємницю.

— А ви не помічали якоїсь закономірності? Від чого залежать ці «ВОНО»? Може, їх викликає переляк або поганий настрій? — припустила Евеліна.

— Не знаю, — похитав головою Ейден. — Я сподівався, що тут, на острові, це буде траплятися рідше. Тиша, свіже повітря, море… І справді, від моменту нашого приїзду все йшло добре, але сьогодні… ви самі бачили.

Евеліна кивнула.

— Та не хвилюйтеся, — м’яко продовжив він. — Сподіваюся, мені вдасться повернутися швидко. За кілька днів. Може, раніше. За цей час… нічого не станеться.

— Я й не хвилююся, — справді щиро сказала Евеліна. — Добре, що ви все розповіли. Попереджений — значить озброєний. Я очей з малюків не зведу. Ні вдень, ні вночі.

— Ніч, на щастя, — найбезпечніший час, — заспокоїв Ейден. — Коли Лайла спить — спить і її магія. Але вдень її справді не можна випускати з поля зору. А от Максиміліан… не завдасть вам клопоту.

Евеліна підняла брову.

— Ваша світлосте, пробачте, але… мені здається, що Максиміліан теж потребує особливої уваги. Він… дуже замкнений у собі. Наче… не тут. Він увесь час десь далеко. Якщо дитина не дошкуляє дорослим — це ще не означає, що з нею все гаразд, — гаряче заперечила вона.

Ейден подивився на неї довгим уважним поглядом.

— Я подумаю, — нарешті сказав він.

Евеліна м’яко всміхнулася.

— А я вже все придумала. Дітям потрібен екшен, — вирвалося у неї слово, зовсім не з цього світу. — Я маю на увазі рух, спілкування з ровесниками. Мені здається, для початку було б добре зводити їх на ярмарок. Там до зимових свят влаштували ціле містечко розваг: крижані гірки, каруселі, ятки з солодощами. Дітям потрібно…