Розділ 1. Дірява сукня та непереможний оптимізм

Наскільки ж деякі чоловіки вперті й непослідовні! Ви теж це помічали?

Евеліна одразу попередила: вона не може стати нянею для його дітей. Та й взагалі — ні для чиїх дітей. У неї немає ніякого досвіду в цій справі! Вона й гадки не має, як поводитися з цими маленькими ходячими катастрофами. Та й рекомендаційних листів у неї, між іншим, теж немає.

Але він (о, ця загадкова чоловіча логіка!) запевнив, що все це — суцільні переваги. Тим паче після того, що сталося. І зажадав від неї негайно…

Втім, про все по черзі.

Того дня у Евеліни остаточно протерлася сукня. Дірка була жахливою, майже трагічних розмірів, однак невиправний оптимізм хазяйки не дозволив зробити з цього трагедію. Зрештою, тканина й раніше виглядала не надто надійно — ще коли дісталася від попередньої власниці разом із сумнівною надією на краще життя.

Щоправда, в цю мить це була її єдина сукня. Але навіть цей факт не змусив трактувати те, що сталося, як катастрофу всесвітнього масштабу. Така собі дрібна неприємність — особливо у порівнянні з тим, що довелося пережити за останній місяць.

Саме так. Усього місяць тому в Евеліни було зовсім інше життя — безбідне, безтурботне й безрозсудне, але в одну фатальну мить вона втратила буквально все… Втім, туга за колишнім життям давно лишилася в минулому. Схоже, доля вирішила дати їй другий шанс, і Евеліна, завдяки своєму вродженому, непереборному оптимізму, збиралася скористатися ним на повну.

До того ж — на щастя! — надворі зима. А отже, дірява сукня не така вже й проблема, якщо маєш пальто. Воно, щоправда, теж дісталося Евеліні неабияк поношеним. Та все ж залишалося достатньо практичним і теплим, а головне — приховувало всі швейні таємниці нижнього шару одягу.

Того дня саме в цьому пальті вона й крокувала засніженими вуличками Ліреї. Сніг хрустів під ногами, мороз приємно пощипував щоки, а дихання клубочилося легкими хмаринками пари. Настрій був чудовим — Евеліна вважала, що їй неабияк пощастило. Адже в неї була робота, бодай тимчасова — вона розносила листи, поки місцевий листоноша Фіон Ешлі хворів.

Можливо, він от-от одужає, але Евеліна не журилася — не пропаде! У неї був план. Вона знайде інший підробіток, для якого не доведеться скидати верхній одяг. Наприклад, на ринку. До зимових свят лишалося всього два тижні — найжвавіша пора року. Задум полягав у тому, що будь-який крамар, навіть найпримхливіший, з радістю візьме до себе моторну помічницю, коли від покупців немає відбою.

Якщо все піде за планом, то за два тижні Евеліна назбирає на нову пристойну сукню. А маючи пристойну сукню, вже можна буде подумати і про пристойну роботу. Та й узагалі, всім відомо: з новою сукнею приходить і нове життя.

Ну або принаймні нова впевненість у собі.

З цими бадьорими думками вона пришвидшила кроки, притримуючи поли пальта, аби вітер не дістався її прихованої таємниці. Уже вечоріло, та їй лишалося доставити останній лист.

Адресат: Ейден Греймонт.

Останнім часом вся Лірея говорила лише про нього. Це стало місцевою сенсацією, коли приблизно тиждень тому він раптово з’явився тут — на цьому крихітному провінційному острові — й оселився у фамільному маєтку свого діда, що довгий час стояв порожній.

Про Ейдена пліткували всі. Не знайшлося, мабуть, жодної крамарки, яка б не обговорила загадкового прибульця.

Королівський радник, один із трьох найвпливовіших людей при дворі. Магістр, людина блискучої освіти, бездоганних манер і, якщо вірити чуткам, рідкісної чоловічої вроди. “Подейкують, деякі пані падали без тями або навіть втрачали розум від його чарівної краси”, — не змигнувши оком переказували почуте булочниці й швачки, при цьому не забували трохи, а може й не трохи, перебільшити.

Усіх непокоїло питання, навіщо такому високопоставленому панові знадобилося перебиратися зі столиці в цю глушину, де з розваг — хіба що сніг та чай із булочками?

Хтось пошепки казав, що Греймонт упав в неласку короля. Хтось — що його переслідує прокляття. А найромантичніші запевняли: він пережив палкий, але катастрофічно невдалий роман при дворі й тепер тікає від привидів минулого.

Якою б не була причина, мешканці острова не надто зраділи появі тут Греймонта. “Коли з’являються такі поважні панове, нічого доброго не жди”, — повчально бурчали ті, хто були старші та досвідченіші.

Ба більше, маєток, у який він заселився, завжди вважався дивним місцем. Подейкували, що колись там нібито відбувалися незрозумілі речі. Погана слава й була причиною, чому там давно ніхто не жив. “І було б краще, якби маєток і далі стояв пусткою”, — шепотілися торговки на ринку.

Сніг падав великими лапатими пластівцями, сутінки ставали все густішими й густішими, а Евеліна прикидала, скільки часу займе дорога. Схоже, не менше години, адже маєток Греймонтів стояв далеко від центру Ліреї — на північній околиці острова, біля самого берега.

Дорога пролягала повз засніжений парк, де гілля високих лип гнулося під вагою снігу. Евеліна як могла пришвидшувала кроки. І ось за пагорбом показався силует старого маєтку — мовчазний і дещо похмурий, овіяний легендами й оточений кучугурами. Якщо вірити чуткам, то це й не дім зовсім, а прихисток відьом і примар, де з кожного вікна тягне протягом давніх проклять.

Однак тривожила її не погана слава старого маєтку, а маленька приписка на конверті, який їй треба було доставити.

Панові Ейдену Греймонту. Особисто в руки!

Якщо звичайний лист вона могла опустити в поштову скриньку на дверях або передати прислузі, то тут не обійтися без того, щоб зайти всередину й пройти просто до кабінету господаря. Напевне, її зустріне який-небудь манірний дворецький і наполегливо порадить роззутися і зняти верхній одяг, перш ніж ступити на дорогий паркет. І грець із ним — взуття вона згодна залишити біля порога, а от щодо всього іншого — вибачайте.

Рішуче налаштована не знімати пальто за жодних обставин, Евеліна глибоко вдихнула морозне повітря й зробила крок до воріт маєтку. Ох, звідки ж їй було знати, які саме обставини вже чатували там на неї…