Розділ №1. Навіжена та божевільний

Як же я ненавиджу весну. Все починає цвісти, з-під снігу вилазять додаткові посібники з патологоанатомії, а у таких щасливих людей як моя матінка починається весіннє загострення. І те, що я чула від неї зараз — черговий раз підтверджувало це:

— Олівіє, люба моя, — як заведена повторювала вона, поки я докладала нелюдських зусиль аби зберегти обличчя. — Він ідеальний кандидат! Статний лорд із вельможного ельфійського роду. Має неперевершений смак. Завжди одягнений у дизайнерський одяг. Ввічливий і точно знає, що потрібно жінкам! 

— А що потрібно жінкам, матінко? — перепитала милим голосом на всяк випадок, щоб розуміти в яку халепу мене збиралися втягнути на цей раз.

— Звичайно ж, міцна чоловіча опора, люба! — засяяла міс Холден старша. — В кожної пристойної леді має бути інтелігентний чоловік, який буде допомагати їй виживати в цьому жахливому світі. Який зможе захистити її від усіх негараздів та піклуватиметься про неї. Який виконуватиме всі її забаганки та купуватиме їй прикраси. Слідкуватиме, щоб вона не наробила дурниць та підтримувала репутацію сім’ї. 

— У мене вже є такий чоловік, матінко, — вичавила з себе, кліпаючи величезними очима як лялька. — Ти чудово справляєшся з цим завданням. Навіщо мені ще хтось? 

— Ліві! Не груби матері! — здійняла вона брови, перш ніж поправити свою ідеальну сукню та надпити чай з кружки. —  Лорд Тієль люб’язно погодився завітати до нас на вечерю, щоб привітати тебе з випуском із академії. Я впевнена, він ідеально підійде нам! Тому, Ліві, іди у дамську кімнату, припудри носик та зроби все, аби він запам’ятав тебе. Мені коштувало чимало зусиль аби вмовити його на цю зустріч. Тому постарайся, люба!

— Навіщо? — втомлено промовила. Після нічного чергування вдавати з себе ідеальну доньку було важко.

— Тому що я тебе виховувала одна після смерті батька! І найменше чим ти можеш мені віддячити — вдало вийти заміж та не псувати репутацію сім'ї, — повторювала вона напевно вже всоте. — До того ж він готувався до цього дня. Змінював плани заради тебе. Не думаєш, що буде зовсім не ввічливо, якщо ти втечеш зараз?  Лорд Тієль влаштовує найкращі звані вечори, на яких Мелані зможе зустріти якусь вдалу партію. Тому перестань бути егоїстичною та зроби хоча б щось для своєї сестри. 

Пелена праведного гніву затопила очі і я вирішила від гріха якомога далі таки послухати матінку та вийти з зали аби перевести подих. Мені багато зусиль вартувало аби не накричати на неї та не втекти з цього проклятого ресторану в цю саму мить. А ще більше зусиль я докладала, щоб дихати в цьому засобі для тортур, який придумали чоловіки та назвали “корсет”. Ходити на високих підборах в яких не можна було не те що втекти від якогось покидька — навіть втриматись на ногах не можна було. І який бовдур придумав дрескод в ресторани? Навіть не так. Хто вбив у голову моєї матінки, що вечеряти в таких місцях було гарною ідеєю? Ціни захмарні, а наїстися все одно не можна було.

Ванна кімната приємно віддавала холодом. Я дивилась на себе в дзеркало та не могла стримати відрази. Єдине довге  плаття яке в мене було для цього місця — було тим самим, яке матінка подарувала мені кілька років тому. Ніжно рожеве, довге, в рюшах та з клятим корсетом, який муляв як його не затягнеш.  Поверх цього нещастя спускалося довгувате чорне волосся. Але вбивчий погляд все це аж ніяк не могло приховати. 

Після смерті батька я робила все, аби не зіпсувати репутацію сім'ї Холден, але бути розмінною монетою мені зовсім не хотілося. Я не для того вчилася в Академії, підробляла в місцевій лікарні ночами, щоб оплатити її, аби в якийсь прекрасний момент мене намагалися звести з якимось сумнівним чоловіком якого я навіть не знала. Що за пережитки минулих років? 

Єдина причина, чому я все ще терпіла це — мені не було куди йти. Всі зароблені гроші йшли на навчання й мені навіть довелося взяти кредит аби закрити випускні екзамени. Тому грошей на власне житло не було. Та й, заради справедливості, Холден старша дійсно багато зробила для мене, як для не рідної доньки. Вона ніколи не розділяла нас з Мелані, не відмовляла в допомозі, але це її бажання вигідно влаштувати нас — доводило до сказу. В її голові золота клітка була найкращим майбутнім для нас. І якщо Мел прагнула саме цього, то для мене це було каторгою. 

— Просто потерпи, Лі, — прошепотіла собі під ніс. —  Можливо вдасться домовитись з тим чоловіком за кілька запрошень на ті звані вечори для Мел і на тому й розійдетесь. Кому здалося таке чудовисько як ти? 

Довівши себе до ладу я нервово видихнула та сунула на вихід. Але варто було мені підійти до дверей та простягнути руку, як вони раптово відчинилися і вдарили мене зі всієї сили по лобі. В очах моментально потемніло.  Від болю, я схопилася за ґулю та вилаялася на чому світ стояв, мало не падаючи на підлогу. 

— Ви цілі? — перепитав чоловічий голос, підхоплюючи мене за лікоть. В носі нестерпно засвербіло і я чхнула.  Це ж треба було так вляпатися! — З вами все добре?

— Прекрасно! — відповіла, чхнувши ще раз. Мої очі нарешті піднялися і я втупилась поглядом в якось ельфа, з букетом троянд вирощених з додаванням золота. І все б нічого, але в мене була алергія на них! 

— У вас кров тече з лоба, — промовив він, протягуючи руку до мого обличчя, якою підтримував ще нещодавно квіти. 

— Хай тече, — відповіла, ледь встигнувши відсунутись. В носі знову засвербіло. — Просто дайте мені вже пройти й заберіть нарешті цю гидоту...!

— Гидоту? — шоковано перевів на мене погляд гість, ніби я не усвідомлювала про що говорила. — Я, схоже, добряче вас вдарив...це ж «Золоті сльози». Вони коштують шалених грошей. 

Ніби я того не знала! Ціна однієї квітки прирівнювалась до шматка золота. Але алергія була настільки сильною, що я потім ці ж кошти витрачу на ліки! І все одно не допоможе позбутися цього дурного нежитю! Тому лишень витерла рукою кров з лоба та спробувала розминутися в тісному проході з ним. Але, як на зло, кожен мій крок був віддзеркаленим, й зрештою я не стрималася та вилаялася собі під ніс. Від нервів на хвилину потемніло в очах і я схопилася за стіну, щоб не впасти.