СЕРЦЕ - НЕ СЛУГА

    Вечір був чудовий! Вона уявити собі не могла, який Він чудовий співрозмовник. Як багато Він знає про її Україну! Які глибокі у нього знання з історії його країни та спільної історії їх країн! Мали вдосталь часу пройтися соцмережами по своїх сторінках. Підписалися. Знайшли сьогоднішні ранкові світлини і відео  під тим кущем жасмину. На щастя всі вони «зі спини»! Вона цілий день боялася натрапити на щось подібне, а зараз було зовсім не страшно! Навпаки, вони весело над цим посміялися.

   Він тримав у руках її книгу і уважно розглядав форзац. Там зображення українських Карпат, Босфорського мосту, напівпрозорий силует його обличчя.

- Почитай свої улюблені місця!, - попросив, проникаючи поглядом десь глибоко у задзеркалля її душі.

- Українською…, - промовила ледь чутно голосом, що завмер від того погляду і передчуття розкриття істини раніше, ніж планувала.

- У мене є помічники – навушники для синхронного перекладу. Я буду чути твій голос і заодно переклад. Спробуємо? Мені цікаво!

   Вони затишно вмостилися у його ліжку. Він прихилив її до свого плеча, вона довірливо відгукнулась. Він умів не лише гарно розповідати, але й був чудовим слухачем. Вона обирала уривки зі свого роману , які б наводили на роздуми і здогадки. Він зацікавився і ставив багато запитань. Зрозумів зразу хід її думок! А ще просив повторити уривки з поеми про Роксолану – Хюрем Султан. Вона декламувала їх напам’ять і це Йому особливо подобалось!

   Дивно, але це був ніби вечір  давно і добре знайомих людей. Без «до» і «після»! Без зобов’язань. Спокійно і впевнено. От тільки , коли  Він пообіцяв знайти перекладача з української і дочитати Її книги , тільки тоді Вона відчула деяку тривогу. По-справжньому! Адже там все, що стосувалося її ставлення до Нього!

- Ти голодна? Ходімо до ресторану!

- Ні, що ти! Я не голодна. І нікуди я не хочу з тобою йти!

- Чому? , - відповідь дещо спантеличила, адже все було так добре.

- Думаю, що не варто знову ризикувати, адже наші світлини можуть знову з’явитися кругом. Тобі це не потрібно!

- Я подумав, що це ти не хочеш , щоб нас бачили разом. Для мене це не проблема!

- Гаразд! Але… наступного разу…колись…потім…, - обоє в цей момент думали про той наступний раз. І в кожного були свої версії, які вони не озвучили, натомість весело розсміялися.

- Тоді сьогодні замовляємо сюди, а наступного разу…, - і знову сміх, без жодної обтяжуючої тіні!

    Їм просто було добре разом! Як новим друзям, у яких у багажі ще немає спільних друзів, спільних таємниць з ними, спільних проблем. Є вони і є їхня таємниця! Їм у ній було комфортно! Вони не відчували втоми одне від одного.

    В якусь мить Вона відчула, що Його руки послабили обійми . «Отже, засинає! Звісно, Він же втомився за цілий день. Та й годинник показує, що вже пора», - подумала так і спробувала тихцем вивільнитися з обіймів.

- Не йди…Я перевіряв чи ти зі мною, чи там далеко десь у Карпатах…

- Вже пізно…

- Ця ніч – наша!

Ранок наступного дня був щасливий!

Але все хороше має властивість колись закінчуватися.

- Побачимось?, - запитували Його очі.

- А варто?, - перепитали Її.

- Чому б і ні?, - наполягав своїм поглядом і тримав за руки.

- Нам було добре! Але у кожного своє життя! У твоєму немає мене, мені - комфортно у моєму!, - намагалася тримати погляд переконливо.

   Тиждень у Мілані обіцяв бути спекотним не лише за своїми подіями , але й за температурними показниками. Цілий день Вона не відривала погляду від телевізора і соцмереж. Чи було ще комусь так цікаво?! Вона почувалася щасливою! У будь-якому випадку! Крім того, на руці у Нього яскраво, як нагадування про Україну, майорів жовто-блакитний браслет. Він подарував їй свій, здійнявши зі своєї руки – це був заключний акорд їхньої пригоди. Очі втомлювалися від переглядів, тіло – від спеки.  «Мілан, чого ж ти так далеко від моря?», - подумки докоряла столиці моди .

Дзвінок її телефону пролунав як постріл серед цієї тиші спогадів і думок. З тих пір як живе в Італії, вона має окремий зв’язок із родиною, що залишилась в Україні. Це був інший дзвінок. І це не подруга, одна – єдина тут в Італії.

- Слухаю!

- Хочеш кави?, - Вона ошелешена почутим, таким милим її серцю, голосом! Геть забула, що залишила вчора свій номер телефону охоронцю…

- Хочу, - після довгого обдумування і вагань. В одному слові вмістилася ціла низка думок, запитань і відповідей.

- Чекаю внизу, в кафе твого готелю…,- так, ніби ще щось хотів промовити…

    «Ми не мали більше зустрічатися! Ти ж мав летіти додому!», - як вечірній цвіркун у саду, наполегливо травмувала свідомість думка. Вона спантеличено дивилася у дзеркало і не розуміла: чому на цьому обличчі сяє така спокуслива , замріяна посмішка?… А в голові крутилася думка: «Ти можеш обдурити свій розум, але не змусиш почуття зникнути за власним бажанням!»

                                                            "Розум може знайти тисячу логічних причин,