СЕРЦЕ - НЕ СЛУГА

   І тоді Він вирішив! Дав знак йому з проханням про хвилину часу. І пішов…Гурт, як на повідку, за ним. Він підняв догори  руки й охоронець вмить розкинув свої, забороняючи просуванню вперед. Натовп зупинився…але продовжував фільмувати.

  Він ішов і не дивився під ноги собі, Він бачив її ноги: стрункі, у легкому спортивному взутті, а легкі літні шорти жовтого кольору, додавали цій красі особливого шарму. Образ незнайомки у темних окулярах вдало довершувала майка блакитного кольору, що відкривала живіт. Все це гармонійно поєднувалося з білим волоссям та темними окулярами.

  Вона зрозуміла Його задум і відчула у грудях той неспокій, що й завжди, лише при згадці про Нього. Рука самовільно потяглася до окулярів і незабаром Вона впевнено дивилася у Його усміхнені очі своїми широко відкритими зеленими очима. Смарагд її погляду спровокував Його на поцілунок. Він подав Їй руку і спершу планував лише її потиснути, але чомусь в останню мить захотілося поцілувати. Вона була вражена… Але, хіба тільки Вона?

- Привіт!, - англійською.

- Привіт!, - такою ж.

- Чому не підійшла?, - зовсім тихо, а в очах іскринки сміху, чомусь здалося, що знає її тисячу років…

- Бо ти це зробив, — в голосі впевненість, в очах – задерикуватість, бо його звертання до неї на «ти», дозволило і їй відчути Його «своїм».

- Можна обійняти?, - і не вагаючись пригорнув Її до своїх грудей.

- Але ж…

- Що хотіла сказати?, - чомусь пошепки Їй на вухо все ще тримаючи в обіймах.

- Хто тут «зірка»? Розмова якось ніби не в тій послідовності, — вона ледь чутно промовила і випадково зачепила губами Його вухо. Вмить обидва тіла відчули судому,  Його руки щільніше пригорнули Її до себе.

- Для мене – Ти. Ти особлива!

- Я – звичайна!, - своєю рідною українською. Народ хвилюється, менеджер злиться, охоронець стає співучасником, а між ними тиха розмова.

- Я чомусь не хочу тебе відпускати. Поїдеш зі мною?

- Ні! У тебе свої справи й мені там нічого робити!

- Гаразд! Тоді я чекатиму тебе тут о дев’ятій!, - Він відхилився і пильно вдивлявся в Її очі.

- Навіщо?

- Ми не про все поговорили!

- Гаразд, але при умові!

-  Слухаю уважно, — а очі знову сміються.

- Я тобі подарую ось цей браслет, він кольору стяга моєї країни.

- Ти – українка! Ось про що нагадував мені твій одяг, а я все думав…

- Так! Я – українка! Я неодноразово прохала Тебе підтримати мою країну, але ти ж не читаєш повідомлень…

- Ніколи…

- Я знаю… Чи згоден Ти на знак підтримки…

- Згоден!, - Він сам зняв з Її руки сплетений з двох кольорових стрічок браслетик і одягнув собі на руку. – Я завжди на стороні тих, хто правий!

- Дякую! Я за цим сюди прийшла…

- Але ти не відповіла мені. Прийдеш?, - Він уже поспішав і Вона розуміла, що потрібно щось відповісти.

- Прийду, але…

- Ось, тримай. Це карта від мого номера. Я хочу бути певен. Якщо не прийдеш, я залишуся на вулиці!, - він жартував і тиснув руку. А ще похапцем знімає свій годинник і кладе їй до рук. – О дев’ятій чекатиму!

- Я не хочу брати, — але Він уже не почув.  Пішов надто швидко, озирнувся вже біля своєї автівки. Послав усім присутнім поцілунок і помахав рукою. – Цікаво, а як тепер ти знатимеш котра година?

- Пані, можна попросити номер Вашого телефону?. – Вона аж тепер помітила, що біля неї поруч залишився Його охоронець.

- Навіщо? Навіщо Він дав мені свої речі? Ми ж зовсім незнайомі!, - запитувала і здогадувалася, що відповіді не отримає.

  Охоронець тримав у руках свій телефон і Вона бачила там повідомлення від нього з конкретним завданням: пришли мені її номер телефону. Охороняй!

- Навіщо мене охороняти!?, - здивувалась, коли прочитала.

Охоронець нічого не відповів, лише швидко вхопив за руку і повів до таксі. Коли сідали в авто, вона помітила, як до них швидко стали наближатися деякі жінки з натовпу. Зрозуміла і прийняла його передбачувану турботу. Її довезли до готелю й охоронець розчинився, ніби мильна бульбашка. І все ж не факт, що він десь не поруч!