СЕРЦЕ - НЕ СЛУГА

Серце — не слуга, не знає, що таке накази…

 …Іноді серце вирішує за нас усе,

залишаючи розуму тільки можливість пристосовуватися.

 Milan Men's Fashion Week, чоловічий тиждень моди, який задає тон весняно-літньому сезону наступного року. Мілан готувався до щорічного свята, до зустрічі зіркових гостей. Вона знала про це, тому готувалася до поїздки.

  Знала про те, що матиме змогу зустріти там і Його. За кілька років перебування в Італії, вони разом з подругою та іншими фанатами, вже неодноразово брали участь у зустрічі своїх улюблених зірок. Але цього разу Вона обрала собі за мету не просто споглядати, а діяти. Якби знала…

   Свої твори Вона писала натхненна Його харизмою. Її героям були притаманні його усмішка, голос, поведінка, погляд. Але сам Він був недосяжний! Він жив своє щасливе життя, про яке писали всі таблоїди. Вона була однією з його багатьох  фанаток про яку не знав ніхто, бо навіть свої романи вона друкувала під псевдонімом. Їй подобалось тихе непомітне існування. Тепер… Бо її життя у своїй країні було аж надто активним і бурхливим. Тепер Вона усамітнилась і шукала спокою у своїй творчості. Аж до цього часу…

   Її країна потрапила у страшну війну. Гинуть тисячі дорослих і дітей. Крім донатів Вона практично нічого зробити не могла. Раніше так думала. А тепер у неї виникла геть інша ідея, коли зрозуміла, що більшість людей у цьому світі, за межами кордону її України,  дуже мало або зовсім не переймаються цією війною. Тому вирішила доносити правду про війну в інший спосіб. Але після розмови з подругою Вона зрозуміла, що свою ідею прийдеться втілювати самотужки.

- Ти писала Йому у «приват», щоб він підтримав Україну. Пам’ятаєш, тоді коли у них там був мітинг на підтримку, організований нашими ? Чогось там я його не бачила! То ти віриш, що зможеш тепер щось зробити?

- Писала. Але він тоді був взагалі не в країні, я цю інформацію знайшла пізніше. І Він висловлювався колись проти цієї війни!

- То й спробуй! Я ж — не піду!

- Гаразд, тоді я сама!, - у той момент Вона пошкодувала, що подружка її не підтримала.

  Ну й нехай! Вона зможе! Світ повинен знати, що Україну підтримують! Що вона не одна у цій війні з руським болотним царством! Тому…  

  Цей день настав. Одяг для зустрічі обрала, як і попередні рази. Звичайно ж він  був у кольорах її країни!

  Запах жасмину, колись такий улюблений, сьогодні паморочив голову. Але у тіні його білосніжного покривала їй було комфортніше і спокійніше. Вона стояла осторонь і спостерігала за натовпом, що нетерпляче очікував Його появи. Ще для себе не вирішила остаточно, що має робити, тому вирішила спочатку проаналізувати ситуацію. Завжди так робила!

  Натовп сколихнувся у єдиному пориві як хвиля на морі. Вони побачили те, чого їй не було видно. Отже, той на кого чекали, з’явився у їхньому полі зору. Вона почула вигуки Його імені, сміх і оплески. Піти туди? Ні! – чомусь так вирішила в останню мить, коли нога уже сіпнулася у подорож. Та так і залишилася одна на протилежній стороні вулиці.

  Він вийшов з готелю і побачив натовп своїх улюблених фанаток. Були навіть знайомі обличчя! Він не пам’ятав їхніх імен, але мав таку властивість запам’ятовувати обличчя. Йому подобався сьогоднішній настрій цих жінок. Вони були різного віку, але об’єднувала їх любов до нього, до його творчості. Він був їм дуже вдячний за прояв цієї симпатії, адже своєю присутністю вони створювали йому настрій на цілий день. І не тільки… Тисячі світлин миттєво розліталися соцмережами по усіх країнах, перехоплювалися і летіли далі у найвіддаленіші закутки планети. Його любили! І Він це знав… Тому намагався віддячити своїм терплячим шанувальникам такою ж терплячістю і відданістю. Він, незважаючи на натяки свого менеджера, все ж виділив більше часу на спілкування з ними, ніж той планував.

  Його обступили тісним натовпом так, що навіть охоронцям приходилося непереливки. Ранкове сонце уже нелагідно пригрівало, менеджер закликав закінчувати процедуру знайомства з прихильниками, а Він все продовжував фотографуватися, підписувати листівки та доброзичливо усміхатися всім. Але ще з самого початку у його поле зору потрапила одинока постать на протилежній стороні вулиці. Він активно спілкувався з іншими, але краєм ока спостерігав за нею. Жінка незворушно стояла і, мабуть, спостерігала за цим дійством. Вона була у темних окулярах, тому Він не міг вловити її погляду. Натомість звернув увагу на одяг. Він був яскравих жовтого і блакитного кольорів! І це не вперше… Минулі роки Він спостерігав подібну картину. Але тоді Вона була не одна. У Нього чудова візуальна пам’ять! І Він прекрасно пам’ятає Її! Соьогодні Вона стояла одна — ніби чекала на нього…

   Щось це йому нагадувало! Але, що? Бажання поспілкуватися не відпускало, а менеджер наполягав, що пора їхати.