В РЕЖИМІ ОЧІКУВАННЯ… Життя потрібно жити!

Частина четверта.

   Олег весь цей час був мовби за лаштунками театральної вистави. Він мав вдосталь часу зчитувати інформацію то з одного планшета, то з іншого. Ніби в німому кіно. Коли Він попросив віднести квіти, Олег ніби прокинувся. Зрозумів: станеться щось велике – або два люблячих серця поєднаються, або … Чомусь особисто йому хотілося першого. Щоб ця історія продовжилася. І з’явилися на світ нові романи, сповнені любові. Нові картини, наповнені сонячним коханням людей, що пронесли це світле почуття крізь роки! Незважаючи на якісь, відомі лише їм, обставини…

   Згадав: «Все закінчується…коли-небудь : однією смс-кою, або довгою розмовою в кафе, або дзвінком»… (Американський актор і режисер Джаред Лето) .

  «Але так само воно може  і розпочатися знову», - подумав Олег.

  «Я ніколи не належав до тих, хто терпляче збирає уламки, склеює їх, а потім каже собі, що полагоджена річ анітрохи не гірша за нову. Що розбито, те розбито. І вже краще я згадуватиму про те, як це виглядало, коли було цілим, ніж склею, а потім до кінця життя бачитиму тріщини», - говорив головний герой Маргарет Мітчелл у кінофільмі «Віднесені вітром».

  Олег піддавав сумніву ці слова, але ніколи про це ні з ким не сперечався. Сьогодні ж історія цих двох людей наштовхнула його знову на роздуми над цим висловом. І, якщо ці двоє доведуть сьогодні, що попри обставини і проблеми, все ж варто склеїти, він, Олег, повірить у те, що закохані тріщин не помічають! Вони трудяться над своїм коханням, і як бджілки у вулику воском замуровують всілякі тріщини, так вони своєю любов’ю заліковують свої рани.

  Олег приніс квіти і подав їх жінці. Вона здивовано  кліпала своїми красивими очима, а потім промовила:

- Я дуже Вам вдячна, юначе, але…

- Не мені, - Олег посміхнувся і кивнув їй за спину. Вона озирнулася  і застигла.

- Привіт, Краплинко!, - промовив Він.

- Привіт! Як же довго ти до мене йшов!, -  Його руки здійнялися догори, і ту ж мить Вона віддала своє тіло і серце у його обійми.

А поруч стояв хтось третій, що став співучасником цього епізоду.

І щиро радів за тих двох!

- Я так кохаю свою дружину, що ті щоденні тріщинки не варті того, щоб гаяти на них час!, - думав Олег.

Ні, не варті того!

Життя одне!

Його потрібно жити , а не колекціонувати тріщинки!