В РЕЖИМІ ОЧІКУВАННЯ… ВІН.

Частина третя.

На порозі закладу з’явився чоловік, що привернув до себе увагу. Він був високий, спортивної статури, елегантний, з витонченими рисами обличчя. Але особливо вразили Олега його руки. Довгі тонкі пальці переконливо доводили, що цей чоловік не тримав молота у руках. Найважче – пензля! Або ці пальці торкалися клавіш чи струн.  До повного образу йому не вистачало тільки капелюха. Він  попросив посадити його десь у віддаленому куточку. Нічого у цьому проханні не здивувало Олега. Здивувало інше. Він тримав у руках планшет і об’ємний букет конвалій!

- Прошу, пане, ось Ваш столик. Що будете замовляти?

- Каву, будь ласка!

- Гаразд! Скажіть, а для квітів…

- Ні, нічого для них не потрібно. Поки що…

Олег приніс каву… і заглянув у планшет відвідувача. Там продовження переписки… Навіть дивуватися було нічого! Конвалії в цей день говорили самі за себе!

- Ти де?, - раптом з’явилося повідомлення у Нього на планшеті.

- Дивлюсь на тебе!, - відповів миттєво чоловік і відправив картину в повідомленні. Цікаво, що мав на увазі? Він бачив її у цій залі за своїм столиком, вона його – ні. Чи мав на увазі картину, де серед білосніжних конвалій  Вона.  А потім дописав:

- Пам’ятаєш? , - а у відповідь довготривале мовчання. Але Він вперто чекав. Мабуть, був упевнений , що Вона відповість.

- Пам’ятаю…, - з’явилося повідомлення через певний проміжок часу. Щаслива усмішка осяяла обличчя надто дорослого чоловіка.

- Ти пам’ятаєш ту краплинку? Прозору, чисту, що міцно трималася на листочку конвалії, наповнювалася, зростала повільно, як наша любов…

-  Але не втрималася, відірвалася і впала, розлетілася на тисячі мілких краплинок, яких ніхто не зібрав би.

- Як наше кохання! Ми не втримали, не зуміли, не змогли…

- Повірили не тим і не в те…

- Ми були молоді… Нас переконали, що то було правильно на той момент…

- Це не виправдовує…, - по деякім часі отримав відповідь від Неї.

- Свого часу Еріх Марія Ремарк сказав : «Тільки якщо остаточно розійдешся з людиною, починаєш по-справжньому цікавитися всім, що її стосується. Такий один з парадоксів любові»…Я читав. Усе , написане тобою.

- А хтось інший сказав : «Ми були історією, яку, на жаль, дочитали до кінця надто рано». Я була на твоїх виставках. Бачила.

- Я так довго чекав цієї можливості… Марафон у ціле життя… Ти дозволиш тепер наблизитись до тебе?, - написав і попрохав Олега віднести їй квіти.