В РЕЖИМІ ОЧІКУВАННЯ… Повідомлення з юності.

Частина друга.

Він приніс їй воду і побачив, що її планшет відкритий,  а у вайбері висвітлене повідомлення :

- Привіт! Прийми і мої скромні вітання з твоїм Днем народження!

Завжди врівноважена і спокійна, а сьогодні Олег помітив ледь помітне хвилювання у її рухах. Отже, це не просте повідомлення!

- Пані, Ваша кава!, - він приніс не лише каву, а й невелику склянку для її конвалій, поклав туди квіти. Але сьогодні вона , мабуть, таки була або здивована цим повідомленням, або розтривожена. Вона вперше не подякувала Олегу за його роботу. Отже… цікавість змушувала його не полишати спостережень. Відвідувачів було не дуже багато, тому…

- Привіт!, - наступне, що прочитав Олег, подаючи каву молодим людям поруч за сусіднім столиком.

- Це ти?, - дописала у своєму повідомленні.

- Я, - миттєво отримала відповідь. І знову тиша. І знову хвилювання. Роздуми. А може,спогади?

- Дякую, - коротко, як погляд, який хоче сказати про все, але боїться затриматися довше.

- За що?, - запитання, відповідь на яке мала вмістити  у собі або банально коротку відповідь, або сповідь.

- Що згадав…, - коротко і всеосяжно, ніби спокійно, але з викликом.

- Не забував!, - і тут Олег зрозумів, що вимальовується сценарій чиєїсь долі.

- Чому ж так …

- Довго?

- Вічність…

- Не заважав тобі жити…

- А варто було?...

- Тепер не певен…, - Вона не писала. Сиділа в задумі. Олег встигав привітати відвідувачів і кожного разу ненароком заглянути у цю переписку.

- Ти як?, - запитала, щоб не відпустити.

- Без тебе – ніяк!, - Олег зрозумів, що  у відповіді вмістилося ціле життя.

- А ти як?, - отримала право на оцінку свого існування.

- По тій же схемі!, - відповіла і надовго впала в задуму.

Олег приніс їй смачний тортик зі свічкою. Запалив і :

- Пробачте , пані, я ненароком прочитав , що у Вас сьогодні День народження. Щиро вітаю Вас і прошу вибачення, що заглянув у вашу переписку.

- Дякую за вітання, - відповіла своїм чарівним голосом, -  і не вибачайтесь, якби я дуже  хотіла це приховати – приховала б.

- Можна запитати?

- Запитуйте!

- Я не спеціаліст у галузі,  в якій працюю. Натомість мене манить моя основна. Я прочитав кілька Ваших повідомлень і у мене вимальовується сценарій. Я так розумію, що це дуже особисте, а Ви дозволили мені…

- Юначе, я , мабуть , Вас зрозуміла раніше, ніж Ви зізналися. Я також дотична до творчої сфери. Те, що я пишу, є публічним. Звикла. Тому, якщо Вам стане у пригоді, буду рада.

- Дякую. Гаразд, зрозумів. Скажіть тоді, якщо на те буде Ваша ласка, повідомлення отримані, вони… мають проміжок у часі…

- Зрозуміла… Це повідомлення з юності. З тієї, коли батьки ще контролюють кожен твій крок, кожен твій подих, кожне твоє бажання і вчинок. Коли цукерка чи проста квітка, як от конвалія, дорожча за золото і діаманти, Діор і Дольче Ґабана…

- Ви сьогодні з цими саме квітами тому, що …

- Так, ці квіти стали символом одних стосунків, яким не дали статися свого часу .

- Можна мені час від часу…

- Так, можна. Я описала ці стосунки у своєму романі. Немає ніякої таємниці. От тільки якось дивно себе почуваю. Здається, все у минулому, все вже переболіло. І не один раз. А от же ж сьогодні зачепило… Мабуть, не переболіло…

   Вона залишилася зі своїми роздумами, спогадами, почуттями. А Олег продовжував працювати.