9

Виходжу з кімнати, де сусідки голосно обговорюють новий сезон популярного серіалу, притуляюсь до стіни та набираю мамин номер. Серце схвильовано стукає, воно боїться отримати відмову. Адже всяке буває. У мами зараз багато своїх турбот, вона не зобов'язана потурати моїм примхам, тому я заздалегідь готуюся до провалу. Радість трохи стихла, за чотири години в дорозі я переосмислила нашу з Дем'яном розмову і дійшла висновку, що наш план надто ризикований.

— Привіт, — долинає зі слухавки рідний мамин голос. — Вибач, що не передзвонила раніше.

— Та нічого страшного, — одразу кажу я. — Я все розумію. Як твої справи?

— Ой, а знаєш, все чудово, — сміється вона. — Вчора Олег познайомив мене зі своїми друзями. Ми сиділи в пабі, спілкувалися, багато жартували, потім додому до Степана поїхали, це колишній однокласник Олежки. Я спати лягла аж під ранок.

Мама розповідає про свої пригоди веселим бадьорим голосом, і я мимоволі усміхаюся. Добре, що вона знайшла люблячого та приємного чоловіка, з яким їй не нудно, як із татом. І тусовки в пабі, нові друзі, спілкування з різними людьми — це теж чудово.

Коли мої батьки були одружені, вони рідко проводили час разом. Мама скаржилася на одноманітність і тлінність життя, тато не сприймав її слова всерйоз. Вони мало спілкувалися один з одним, так, на суто побутові теми розмовляли. У хаті панувала тиша та зневіра. А потім я потоваришувала зі Святославом, а мої батьки — із сім'єю Бондарів. Мама знову почала сміятися, я давно не бачила її радісною та живою.

Але зникнення Святослава зруйнувало наш світ.

— Здається, у Олега хороші друзі, — зауважую я, перериваючи мамин потік свідомості

— Так. Наступного тижня ми знову збираємось.

А це дуже погано.

— Слухай, а ти не можеш перенести зустріч? — питаю я обережно. — Ну, в теорії?

— Навіщо?

— Тут така справа… — замовкаю, бо з сусідньої кімнати виходять дівчата, а я не люблю говорити при свідках.

— Щось трапилося?

Ховаюся в порожній умивальні, зачиняю двері, щоб до мене ніхто не вломився.

— Так. У мене з'явився хлопець. Тобто кохана людина. У нас з ним все дуже серйозно, і я хочу познайомити тебе з ним, — тараторю я, проковтуючи закінчення слів. Хвилююся, чомусь здається, що мама вибере компанію Олега, а не зустріч зі мною.

— Хлопець? І давно? — у її голосі звучить тривога.

— Ні, два тижні всього. Але у нас дуже сильні почуття, ми жити один без одного не можемо. Я думаю, він той самий, єдиний і неповторний, — продовжую я швидко говорити.

— Ти щось від мене приховуєш, люба. До чого поспішати зі знайомством? І два тижні — це ні про що.

— Мамо, ти просто не розумієш — у нашому віці це великий, ні, просто величезний термін!

— Зрозуміло, — здається, мамі смішно від моїх палких промов. — Давай ти познайомиш мене зі своїм хлопцем іншого разу, добре? Протримайтеся ще хоча б два тижні, щоб було все ну дуже серйозно.

Дем'ян мав рацію: це надто дрібний привід для зустрічі. Я не збираюся чекати ще два тижні! Від нетерпіння свербить шкіра, долоні потіють, дихання частішає. Треба переконати маму за всяку ціну.

— Ні, ми з Дем'яном приїдемо цієї суботи, — наполегливо кажу я. — Справа в тому, що ми заручені.

— Що?

— Так, він зробив мені пропозицію. Вчора. І я погодилася.

Панує тиша. Довга, нервова. Сподіваюся, мама не зомліла від такої новини. Ну правда, хто виходить заміж у такому ранньому віці?

— Невже ти вагітна? — нарешті доноситься з динаміка.

— Фу, ні, ти що! — аж скрикую я від маминого припущення.

— Угу ... Ясно.

— Мамо, я справді не вагітна. У всьому винна любов, а не дитина.

— Добре. У суботу, кажеш? У моєму місті? Чи мені доведеться кудись їхати?

— Ми з Дем'яном поки що не знаємо… Я наберу тебе, як стане відомо про місце і час зустрічі.

— Чекатиму, — не надто радісним голосом вимовляє мама.

Вона мені не вірить. Я відчуваю стіну, що виникла між нами після мого обману. Невже мама вважає, що у вісімнадцять років виходять заміж тільки через дитину? А як же кохання?

Завершуємо розмову ми на якійсь невизначеній ноті. У двері стукають, питають, як довго я ще купатимуся. Відповідаю, що вийду за п'ять хвилин. Підходжу до раковини, дивлюсь у брудне дзеркало. Що ж я наробила? Вигадала шалену поїздку заради того, щоб помирити Бондарів і побачити маму, але кількість брехні збільшується з кожним днем.

Тепер фіктивні стосунки вилилися у фіктивні заручини. Що ж буде далі?

«Мама погодилась на зустріч. А ти вже дзвонив своїм?» — пишу Дем'яну.

У коридорі вже зібралася черга з дівчат, які бажають помитися. Ех, мені теж треба відро на плиту поставити.

Від Дем'яна надходить відповідь:

«Так. Батько згоден. Але з мамою все складно»