6

Мені ніхто не відповідає. Рішучість тане з кожною секундою, а ідея здається занадто божевільною. Хочеться відступити або повернутись завтра, на тверезу голову.

У кишені вібрує телефон. Це Ядвіга написала у телеграмі.

«Не чекала від тебе такого! Знаєш, спочатку я вірила, що ти випадково зустрілася з Павлом і не збиралася його спокушати. Але тепер... я вірю Сабіні, а не тобі. Відео та фотографії не брешуть. Мені дуже шкода!»

Божевілля якесь. Відео та фотографії не обманюють? Ми точно в одній реальності живемо? Трохи змінити ракурс — і буде зрозуміло, що ми з Павлом не цілувалися! А про фотошоп Ядвіга не чула? Та що це з нею?

Від її звинувачень стає дуже погано. Закусую губу, штовхаю двері і заходжу до будинку Бондарів. Не зупиняюсь ні на секунду, відразу піднімаюся на другий поверх.

— Чорт, ти мене налякав! — скрикую я, помітивши Дем'яна, що стоїть на порозі кімнати. — Міг би світло ввімкнути.

— А ти могла б не вриватися без дозволу до чужого дому, — парирує він.

— Я стукала. Але ти не поспішав мене впускати.

— Може, я не хочу нікого бачити. Тобі це не спадало на думку?

— Ні. Двері були відчинені, значить, ти сам у всьому винен. Треба замикатися, щоби сусіди не турбували, — огризаюсь я.

Дем'ян окидає мене довгим уважним поглядом і хитає головою, наче йому не сподобалося побачене. Так, виглядаю я не найкращим чином — волосся скуйовджене, руки стиснуті в кулаки, на плечі накинута татова стара куртка. Свою я в темряві не знайшла, а світло побоялася вмикати, щоб випадково не розбудити бабусю.

— Гаразд, проходь, раз ти вже тут, — поблажливо говорить Дем'ян і киває у бік своєї кімнати.

— Ага, вже поспішаю! — фиркаю я. — Не будемо ми у твоїй спальні розмовляти.

— Чому?

— Ну, це якось… неправильно.

— Не розумію.

Він що, зовсім дурний чи прикидається? Здивовано витріщаюся на Дем'яна, поки не помічаю смішинки в його очах.

— Не годиться молодим дівчатам ходити по чужих спальнях, — заявляю я. — Ідемо до вітальні.

Не дочекавшись відповіді, я спускаюся на перший поверх і клацаю вимикачем. Величезна напівпорожня кімната ніби прокидається від тривалого сну. Запилена книжкова полиця, декоративні подушки на дивані та стара сімейна фотографія на журнальному столику. Тільки на ній немає пилу.

Я розглядаю її з сумішшю цікавості та гіркоти. Дем'ян та Святослав такі молоді на фотці, такі кумедні. А Сергій Володимирович обіймає Кіру Олегівну, і вони обоє радісно посміхаються.

— Я не бачила цей знімок. Де він зроблений? — тихо питаю.

— У Криму. Євпаторія.

— Круто! Я була там. Гарне місто.

— Так.

У грудях наче німіє все, і повітря навколо якесь сперте, запорошене.

Я сідаю в крісло і притискаю долоні до щік, що горять. Чому тут так жарко?

— Тобі води принести? — стурбовано пропонує Дем'ян.

— Так, будь ласка.

Він повертається за хвилину з пляшкою мінералки. Відкриває її, наливає у склянку. Я вдячно киваю і роблю декілька жадібних ковтків.

— Ти чого прийшла? — грубо питає Дем'ян. Його погляд спрямований на сімейну фотографію. Вираз обличчя нечитаний, руки заховані в кишенях.

— Однокурсниця вважає, що я хочу звабити її хлопця. Це повна нісенітниця. Але її не переконати. І не лише її. Навіть моя подруга вірить, що я чіпляюся до чужого мужика.

Дем'ян дивиться на мене з подивом, а потім говорить із відчутним сарказмом:

— Так, серйозні в тебе проблеми.

— Це ще не все. Сабіна — так звати однокурсницю — ще й крута блогерка. Вона запостила відео, на якому ми з Павлом нібито цілуємось. Хоча він просто листочок з мого волосся прибирав! — вигукую я надто емоційно. Дем'ян жмуриться. — Коротше, Сабіна відзначила мене у сторіс. Тепер я отримую сотні жахливих повідомлень від її розлючених фанаток.

— Листя прибирав? — перепитує Дем'ян. Я киваю. — І це відео потрапило до мережі? Абсолютно випадково?

— Ну… так, — невпевнено відповів я. Тому що мене мучать сумніви.

Зірки аж надто ідеально зійшлися. Павло чекав мене біля університету, потім збрехав про своє розставання з Сабіною, підійшов надто близько, а за годину наше з ним спільне відео з'явилося в інстаграмі. Яна знову опинилася поряд? Чи якась інша подруга Сабіни?

Або все було заздалегідь сплановано.

— Тебе підставили, — каже Дем'ян.

— Чому ж? У понеділок я спілкувалася з Павлом у їдальні, і нас випадково помітила Яна. Ну, та сама Яна, з якою ти в кав'ярні фліртував.

Дем'ян чомусь усміхається.

— Не вірю у такі збіги.

— Твої проблеми, — наполягаю я.

Якщо Дем'ян має рацію, все було несправжнім. Я не подобаюсь Павлові, просто в нього є якась своя ціль. Може, вони з Сабіною захоплюються рольовими іграми. Ну або творять всю цю дичину через підписників, яким потрібна драма та бурхливі пристрасті.