5

Знову малюю свої емоції, щоби заспокоїтися. Сабіна продовжує писати про мене гидоту у своєму телеграмі, а я досі перед нею не вибачилася. І не збираюся. Хоча Ядвіга каже, що я маю бути розумнішою і першою покаятися. У цьому я з нею не згодна. Безглуздо просити вибачення за правду, нехай і сказану в різкому тоні.

— Слухай, а це не ти? — показує телефон Віка, моя сусідка по кімнаті. Інші дівчата, Тоня з Настею, ще в універі.

Дивлюся на екран, а там старе фото мене та Павла. А внизу величезний напис, зроблений червоним кольором. Зітхнувши, читаю текст:

«Ця панянка говорила, що не цікавиться моїм хлопцем, але яку картину я бачу сьогодні? Вони знову мило балакають, причому не за бажанням Паші. Він був проти, але він у мене справжній джентльмен, тому вирішив допомогти нещасній однокурсниці, яка, за вигаданою легендою, підвернула ногу. Висновок простий — ніколи не вірте подібним святошам!»

— Так, це я, — віддаю Віці смартфон.

— Не схоже, що ти прям відкрито його спокушаєш, — іронічно зауважує вона, кинувши погляд на фотку. — І зйомка погана. Я тебе ледве впізнала. За зачіскою здогадалась.

— Сабіна вже не вперше про мене пише, — закриваю блокнот. Малювати більше не хочеться. — Мабуть, це піднімає її рейтинг в інстаграмі.

— Не виключено.

— Фотка, до речі, декілька днів назад зроблена.

— Ти що, не даєш їй привід для нових сенсаційних знімків та відео? — сміється Віка. — Чому ти така жорстока?

— Так вийшло, — розводжу я руками. — А ти давно на Сабіну підписана?

— Ні, мені ці блогери не дуже цікаві. Зате я люблю почитати плітки про них. Стільки отрути з людей ллється — тільки встигай відра підставляти! Вчора я наткнулася на гаряче обговорення особистого життя Сабіни. Люди гадають, що за дівчина позарилася на святого Павла.

— Святого?

— Так його антифанатки Сабіни називають. За те, що він досі її терпить. Стійкий мужик.

— Так, я зовсім не в темі.

— О, ну тоді сідай — розмова буде довгою, — натхненно заявляє Віка.

Наступні півгодини я вислуховую таку кількість пліток, що голова починає тріщати. Ото люди живуть! Скандали, інтриги, ревнощі, підозри у зрадах, сварки та розставання, потім бурхливі примирення — і все це на очах у мільйонів людей. Тільки не розумію, чому тут заздрити. Хіба можна бути щасливою, коли кожен твій крок бачать та коментують незнайомці?

У п'ятницю я йду до універу, озброївшись новою інформацією. Вітаюсь із одногрупниками і навіть не засмучуюся, коли подруги Сабіни мене ігнорують. Це їх проблеми.

— Ти знову спілкувалася з Павлом? — замість вітання запитує Ядвіга. Я навіть гублюся від її засуджуючого тону.

— Ні. Це ж було в понеділок, в їдальні. Я розповідала.

— Ясно, — перебиває вона мене. — Іншої відповіді я й не чекала.

Порозумітися з подругою не встигаю, бо в аудиторію заходить старенький викладач. А з наступної лекції Ядвіга йде.

— Ти хоча б мене не засуджуєш? — звертаюсь я до Зіни.

— За що? Цей Павло — той ще бабій, і всі про це знають. Думаю, навіть Сабіна все про нього розуміє, тільки розлучатися з ним не хоче. Кохання у неї.

— А чому тоді Ядвіга злиться? Ти не знаєш?

— Ні, — знизує плечима Зіна.

Після занять ми з нею розходимося у різні боки. Мені потрібно у гуртожиток, а Зіна прямує на зупинку трамвая. Вона мешкає в історичній частині міста.

— Тебе провести? — не встигаю зробити й пару кроків, як до мене підходить Павло.

— Вітаю. Ні, дякую. А ти взагалі звідки взявся? — здивовано питаю я, а потім додаю з усмішкою: — Чекав на мене?

Передбачається, що це смішний жарт, і зараз Павло посміхнеться і розведе руками, мовляв, ти мене підловила. Однак він робить протилежне. Серйозніє на очах і киває.

— Так, чекав. Адже я знаю, о котрій годині в тебе закінчуються заняття.

— Але навіщо? — нічого не розумію я. Якщо це жарт, то мені не смішно.

— Ти гарна та цікава дівчина. Хіба це не достатня причина для того, щоб чекати на тебе після занять?

Знову в сонячному сплетенні захоплено лоскоче, а на губах з'являється посмішка. Я вмить її ховаю, але Павло встигає помітити мою реакцію. В його очах спалахує яскраве полум'я.

Жоден хлопець не називав мене вродливою. Тільки бабуся сто мільйонів разів, але вона не рахується.

Чарівний хлопець із приємним оксамитовим голосом каже, що йому подобається моя зовнішність. І це приємно! Дуже приємно! Я не маю розмовляти з Павлом, але зараз стою і посміхаюся, як дурненька.

— Це поважна причина. Але в тебе є дівчина, — нарешті вмикаю я голову.

— Ми з Сабіною розлучилися, — хмуриться Павло. — Ти не знаєш про це?

— Та я не стежу за її сторінкою, — гублюся від його пронизливого погляду.

Якщо вони розійшлися, то вона більше не публікуватиме мої фотографії в інтернеті? І образи теж закінчаться?