Розділ 21

«Візьми мене в полон!», - бубонів Винник з якогось кутка. І так настирно прохав, що Галинка мусила вставати і йти шукати звідки лунає мелодія.

Айфон знайшовся в сумці відразу біля дверей. На дисплеї висвічувалась пята година ранку, і номер з якого телефонували був невідомим. В грудях все стиснулось від млосного передчуття біди, і пальці затряслись, коли дівчина натискала кнопку відповіді на дзвінок.

- Людмила Панасівна! – строго озвалась трубка. – Вас турбують з Бетта-Банку! Терміново сплатіть заборгованість за кредитною карткою!

- Я не Людмила, - вклинилась в потік грізних слів Галинка. По тілу прокотилась хвиля полегшення. Вона вже грішним ділом на придумувала всіляких жахіть.

- Я можу поговорити з Людмилою?

Галя озирнулась навколо і похитала головою.

- Ви помилились номером, - додала співбесідниці, втямивши, що та її не баче.

- Передайте Людмилі Панасівні що її борг щодня зростає, і переховування від банку тільки погіршує її становище! -  відчитувала Галинку невідома особа в телефоні.

- Ще раз сюди зателефонуєте, і я звернусь в поліцію! – відповіла дівчина. – Я ж вам сказала, що я не знаю ніякої Людмили.

В трубці затихло. Галя відклала телефон, і зрозуміла, що спати більше не хочеться. Звичка брала своє.

Вона вийшла в коридор.Будинок знову як неживий. І вона, Галинка, як рибина в акваріумі. Іде сходам безшумно. Пливе в павутині застиглого часу. Вона навіть не камінчик, який залишить кола в одвічному спокої цього будинку. Вона – дрібна мойва, яка не спроможна сколихнути місцеві води.

Галя дісталась кухні – одвічної жіночої твердині. Мама жартувала завжди, що в кожному домі у жінки є кімната де вона робить, що хоче. Хоч посуд миє, а хоч борщ варить.

Закупилась Галя напередодні не одним тільки фаршем. Тож сьогодні вона заходилась і справді варити борщ. Такого бадьорого настрою як вчора у неї від чогось не було. Туга якась охоплювала її зсередини. На грані свідомості перекочувався світлий образ роботодавця.  

Ріжучи картоплю, і тихенько слухаючи Винника, Галинка зрозуміла, що Барвінський їй снився. Такі яскраві картинки з гарячими руками на талії, і іскристими блакитними очима на відстані в кілька сантиметрів від її обличчя. Дівчину кинуло в жар, потім в холод, а потім її стала охоплювати паніка. А що як Олег дізнається, що вона до нього не рівно дихає? Сорому не обібратися!

- Доню, ти знову вирішила нас здивувати чимось смачненьким? – ледь помітний акцент Фокіна різав вухо, коли він заговорив безшумно зайшовши в приміщення.

Галинка повернулась до нього і усміхнулась.

- Доброго ранку, татусю, - слово «татусю» їй далось важко. Вона вже встигла скучити за своїм рідним татком. Але дівчина мусила терпіти, і навіть підставила «батьку» щоку для поцілунку.

- Виглядаєш втомленою, - він відійшов на крок від дівчини.

- Але почуваюсь прекрасно, - запевнила його Галинка, додаючи в голос впевненості якої не мала. – А ти чому так рано піднявся?

- Вирішив пробігтися. Погода сьогодні обіцяє бути просто чудовою, он сонечко вже прокинулось.

Оці викрутаси з тим, аби просто бігати без усякої цілі Галинка не розуміла. Буває коли женеш корову в череду, і вона влізе в сусідську пшінку то так за нею набігаєшся, що й зад в милі. А щоб просто так себе ганяти туди-сюди, в чім власне сенс?

- У нас сьогодні борщ, - не стала висловлювати звісно в голос свої думки дівчина. Хочеться цим багатим з жиру біситися – хай роблять.

- Бачу тебе потягло на українську кухню, - зауважив Артур Макарович, ще раз пильно подивившись на Галинчину талію.

- Я думала тобі буде приємно, - знайшлась дівчина. – Ти скільки часу проводиш вдалині від Батьківщини.

- Мене дивує, що ти хочеш зробити для батька щось приємне, - пішов на відвертість Фокін.

- По-моєму, це якраз нормально, - Галинка повернулась до каструлі. Попробувала на сіль бульйон. І ввімкнула вогонь під пательнею з заздалегідь викладеною туди цибулею і морквою.

- Після всього, що у нас було, я насторожений, - озвався Фокін.

- У всіх в житті бувають певні непорозуміння, - дівчина знову повернулась до немолодого вже батька Євангеліни. Пригадалось, як вона сварилась з своїм татом, через те що не хотів купувати їй нову куртку. Їй тоді було років чотирнадцять, і ходити в немодній Асьчиній куртці з порепаним дерматином на рукавах було соромно. А зараз було соромно за той скандал. Мама тоді саме проходила своє перше обстеження, Генка потрапив у аварію, виплачував ремонт чужого автомобіля, Аська тільки поступила вчитися, і грошей у них не водилось. – Іноді ми вимагаємо від близьких нездійсненного. Іноді просто проявляємо впертість. Але сім’я не для того, щоб носити за серцем взаємні образи. Сім’я це місце де ти стаєш сильнішим, бо там твоя зграя.

Галя не говорила нічого нового для себе, лише повторювала часто чуті від мами слова. Сім’я – це твоя зграя. Твоя опора. Місце куди ти можеш повернутись з будь якої халепи і відновити сили. Бо навіщо ж іще сім’я, якщо  і там тебе не приймуть? «Нехай ми не багаті, і не можемо дати своїм дітям вілли чи золоті злитки, - казала мама. – Але ми можемо дати їм всю нашу любов, а у наших з Віталею серцях її дуже багато».

- Ти виросла, - трішки помовчавши, промовив Фокін. «Він то бідолашний вважає, що перед ним його донька, - пожаліла його Галина. – Ну принаймні дядько поїде в свою Америку щасливим». – Стала геть дорослою, - продовжив хвалити Галю Артур Макарович. – І я радий тим перемінам, що  тобі відбуваються.

Він поривчасто притис Галю до грудей, і чмокнувши в маківку голови, вийшов геть.

Галинка збентежено повернулась до борщу. В душі була ціла сумятиця почуттів. Яка вона та Євангеліна, що навіть банальний прояв турботи про батька здивував того і розчулив?  

Скоро до кухні прийшов і Олег, Галинка саме накривал стіл до сніданку.

- Готова їхати і розважатися? – життєрадісно запитав у Галинки, вмикаючи кавоварку.