Розділ 18

Ч. 18

Тістечко Галинка з’їла через силу. Такого з нею давно не бувало. Злата не звертала на подругу уваги, суцільно поглинута фліртом з барменом.

Нарешті з’явився Барвінський. Але навіть його поява пройшла повз подругу.

- Прямо один в один Єва, - презирливо скривився Олег, помітивши актрису за столом в компанії кальяну і порожньої склянки з під чергового коктейлю.

- Пррривіт, - промурмотіла Галинка.

Олег був таким красивим. Таким довгоочікуваним. Вона щасливо усміхнулась йому. Але миттю втратила гарний настрій помітивши, що чоловік злий. Вся образа на рід чоловічий миттю сколихнулась в дівчині з новою силою.

- Поїхали, - він крутнув на пальці ключі від авто. – Татко чекає.

- Ага, татко, - дівчина звелась на ноги, і похитнулась.

Олег потягнув її за собою, ухопивши за руку.

В автомобілі пахло маринованими огірками, і задушливо солодким освіжувачем повітря. Світ плив за вікнами, і все випите підкочувало до горла.

- Не думав, що ти алкоголічка, - кермуючи шипів Олег.

- Ви, чоловіки взагалі нічого хорошого не думаєте! – огризнулась Галинка. – Носитесь з своїм достоїнством… гик..

Гикавка перервала початок її гнівного монологу і на кілька секунд дівчина замовкла, тамуючи спазми в грудях. Виходило кепсько.

- А я було подумала, що ти нормальний, - вона знову заговорила. – У тебе такі очі…

- Які? – буркнув Барвінський.

- Глибокі, як море… гик..

- От дякую! Але якось обійдусь від п’яних зізнань в коханні!  Від тебе тільки і вимагалось, що поїхати додому і сидіти в своїй кімнаті!

- А я не твоя іграшка! Гик! Не річ, щоб замикати мене в шафі!

- Саме це і зроблю!

- Ану зупини авто!

- Ще чого! – Олег злякався що дурепа кинеться навтіки.

- Зупини бо буде горе, - змолилась Галя.

Випете-з’їдене важкою грудкою стояло прямо біля горлянки.

Варто було Барвінському пригальмувати, як дівчина викотилась на обочину і зігнулась навпіл спустошуючи шлунок. Стало легше. Але спазм повторився. Вона сіпнулась, нагинаючись дужче.

Олег оббіг автомобіль, і притримав довге волосся, що нещадно тріпав вітер. Наплювати вже було на ботинки, що бруднились в багнюці. Не вистачало ще привезти додому забльовану жінку на оглядини Фокіну.

Ліна зробила крок вперед, похитуючись від сп’яніння, все так само зігнута, щось затріщало. Звук був різким і неприємно різонув по нервах.

- Спідниця, - розгубилась Галя, обмацуючи свій зад.

Тісна спідниця не придумала нічого кращого, як розійтися по шву прямо на апетитних сідницях алкоголічки актриси.

- Краще? – Олег потягнувся в автомобіль, шукаючи між сидіннями пляшку води. З усіх сил намагався не дивитися на тил дівчини. Але не міг. В розперіху виднілись мереживні гумки панчіх і труси в квіточку.

- Дякую, - Галинка жадно припала до пляшки. Але варто було їй напитися, як її в чергове знудило. На своє і Олегове взуття.

Вона витерла рот рукою і важко сіла на своє сидіння, виставивши ноги на зовні.

- Я не хотіла, - тихо сказала Барвінському.

І так й стало шкода себе, що сльози самі підкотили до повік. Полились гарячими доріжками по щоках.

Олег витягнув з бардачка вологі серветки. Витер як міг спочатку своє взуття, потім Лінине.

- Ну ти чого? – сідаючи за кермо запитав у Ліни, яка навіть не думала ховати ноги в середину. В автівці було відчутно холодно. Надвечір на місто опустились заморозки.

- Я незграба, - вона шмигала носом, заховавши обличчя волоссям.

- Та все добре. Автомобілю після твоїх огірків гірше не стане, - намагався втішити її Олег.

Галина була жалюгідною. Такою земною, а не якоюсь там зіркою з неба.  Звичайною дівчиною, п’яною, змерзлою, розгубленою.  І від того йому було її шкода.

- А ще мене ніхто не любе, - продовжила виливати своїх страждання дівчина. – Ні брати, ні сестри. Всім на мене начхати. І Сергій, козел, проміняв мене на вчительку. От тепер і ти мене зневажаєш, так? І спідницю я цю дорогущу порвала…

Галя знову зайшлась в гірких риданнях.

- На начхати на ту спідницю! – гаркнув Олег. – Сядь вже нормально! Викинемо ми цю спідницю. А завтра куплю тобі нових десяток по розміру щоб не рвались!

Галя слухняно зачинила дверцята автомобіля. Вона все ще шмигала носом.

- Життя таке несправедливе, - продовжувала жалітись вона. І кожне її п’яне слово з невідомих причин раптом засідало як колючки в серці в Барвінського. Проти його волі. Він волів закрити вуха і не слухати. Але ж не кидати кермо? – Я ніколи не мала тих айфонів, грошей на манікюри і макіяжі. Ніколи навіть одягу свого не мала. Увесь час недоноски після старших. Я працювала, працювала і працювала. Хіба я тим гірша від інших? Я навіть вчитися не пішла, бо у мами пухлина, і нам не вистачає грошей на її лікування. І мами може не стати в будь-яку мить, варто тій довбаній кісті луснути в її голові, - Галинка шумно вишмаркалась в серветку. Зітхнула. – А хтось має все. Просто так. За які заслуги?

- Риторичне питання, - відповів Олег. Просто аби відповісти, бо відчував ніби Галинка у нього щось питає.

- От  у твоєї Єви є все. Ти - такий чудовий, будинок мрії, Фрекен-бок, мільйони, а вона втекла, - продовжила жалітись Галинка. – Що їй не вистачало?

- Я і сам про це не раз себе запитував.

- Тепла! У вас в домі немає тепла. Ви як рибини в акваріумі. Ковзаєте один повз іншого, і не доторкаєтесь, - дівчина різко перестала плакати. – Ніби боїтесь один одного.

- Ти нічого не знаєш, - Барвінський похитав головою.

- Так поясни мені? Думаєш, я тупа сільська дурепа, що нічого не зрозуміє?

- Річ не втім, - Олег під’їхав до шлагбаума, що відділяв частину міста від їх вулиці. – Просто ця інформація тобі не потрібна.

Галинка важко зітхнула і замовкла. Розмовляти різко розхотілось. Барвінський навмисно дистанціювався. І у дівчини пропало будь-яке бажання пробивати його броню. Очі злипались.  Дівчина впала в стан напівдрімоти.