Розділ 15

Ч. 15

Автомобіль за всією компанією приїхав не той, що вчора був у Барвінського. Білий «мерседес» з водієм за кермом.

 Фокіна посадили спереду. Олег сів біля Галинки, і по хазяйські поклав руку їй на стегно. Дівчина обурено зиркнула на нього, але промовчала. Якщо почне щось казати буде виглядати аж надто підозріло. Але долоня яка час від часу зачіпала ніби ненароком вигулькуючу з під спідниці гумку панчохи нервувала неймовірно. Відчуття було наче на голках сидить. Чи хтось праску на нозі залишив.

Тож коли поїздка, під монотонне чоловіче бубніння про справи, закінчилась, Галинка відчула неймовірне полегшення. Вона не тямилась на їх термінах про інвестиції, тендери чи поставки. Не могла підтримати розмову, чи бодай додати щось розумне. Якщо і Єва так себе почувала, не дивно що бідолаха втекла.

- Ми оновили хол, - продовжив розповідати Барвінський тестю, поки вони піднімались сходами до офісного приміщення, яке належало «Фобуду», і в якому сама фірма займала значну частину офісів.

За масивними дерев’яними дверима з різьбою  виявилось велетенське приміщення, таке, як Галинка бачила в Київському вокзалі. На підлозі – мармур, колони облицьовані блискучим сірим каменем, золоті вставки на панелях.

На щастя дівчина вчасно похопилась, що їй витріщатись на розкіш не пасує. Вона ж ніби тут буває щодня. Тому прилаштувалась за чоловічими спинами, щоб йти за ними як дурне цуценя.

А йшли вони до ліфту. Широка кабіна могла вмістити з десяток людей. Але Галинці все одно стало не по собі. Ліфт викликав у неї певний страх своїм закритим простором. Вона несвідомо присунулась ближче до Олега, його тіло трішки заспокоювало її. Відчула як спітніли скроні.

- Тобі не добре?  - миттю помітив її стан у великому дзеркалі Артур Макарович.

- Все гаразд, - видавила з себе дівчина.

- Можливо тобі було б краще залишитися вдома? – голос у «батька» був стурбований.

- Немає підстав Ліні прогулювати роботу, - знизав плечима Олег.

- Ти вимогливий до дівчинки, - буркнув Фокін. – Дивись, їй в закритому приміщенні задушливо.

- Вийдемо? – озвався Олег, і потягнувся рукою до кнопок.

- Не треба, - Галя мотнула головою. – Просто трішки некомфортно.

Чоловіки повернулись до розмови. А Галя вдала, що роздивляється себе в дзеркалі, хоча насправді дивилась на Барвінського і жаліла того. Треба йому спину полікувати.

- Я проведу дружину до кабінету, - озвався Олег, коли ліфт приїхав до потрібного поверху. Заслужив схвальну усмішку від тестя.  На душі у нього стало легше. Схоже Фокін навіть не уявляє, де його донька зараз насправді.

Чоловік провів Галю до просторого кабінету, обставленого бежевими меблями.

- Єва тут рідко з’являлась, - він розвів руками після того, як двері за ними зачинились. Дістав коробочку айкос і стіки, пройшовся до вікна, чекаючи допоки пристрій завібрує, сповіщаючи що можна затягнутися.

- І що я маю робити? – Галинка знову озирнулась і пройшлась до письмового столу, на якому тонким ледь помітним шаром зібрався пил.

На столі стояли всілякі статуетки, канцелярське приладдя, в підставці стоять ідеально гостро заточені олівці.

- А нічого, - Барвінський випустив дим, і прибрав з лоба світлий чубчик. – Єва нічого  не робила. Можеш серіал якийсь подивитися на комп’ютері, можеш музику послухати,  тільки свого Вінника не вмикай на всю гучність.

- А робота?

- І без тебе зроблять, - Олег усміхнувся. – За ці пару днів, що ти граєш роль все одно не розберешся ні в чому. Та і не треба. Скоро ми з тестем поїдемо на об’єкти, а ти можеш викликати водія і поїхати додому.

- Гаразд, - дівчина кивнула і присіла в м’яке кремового кольору крісло.

- І по офісу багато не відсвічуй. Люди не в курсі хто ти, не треба їх шокувати.

Тепло, яке було зародилось в дівочій душі миттю вивітрилось. Перед нею стояв все той самий пихатий хам, що і вчора. І  з чого вона вирішила, що він не такий вже і поганий?

Тим часом Олег викинув в корзину для сміття використаний стік, і вийшов з кабінету дружини геть.

Галя ввімкнула комп’ютер, і приготувалась нудитись кілька годин. Легко сказати – виклич водія. Аби тільки хтось пояснив як це робиться.

Двері прочинились без стуку, і в кабінет зайшов ще один неприємний тип. Вертлявий Павло, який Галі теж не подобався.

- Привіт, - він всівся в крісло для відвідувачів, вальяжно закинувши ногу на ногу. – Як ти тут?

- Чудово, - коротко відповіла дівчина.

- Познайомилась вже з татусем?

- Так, - дівчина знову кивнула, не розуміючи чи Пилипко і справді за неї турбується, чи йому щось інше треба.

- А Олег тобі сказав про медогляд? – погладжуючи пальцем статуетку слона з блискучими очима з дорогоцінного каміння запитав він у дівчини.

- Який ще медогляд? – Галя стрепенулась.

- Так  і знав, що наш бігбос щось напартаче, - Пилипко зітхнув. – У нас плановий медичний огляд всіх працівників. Тобі, тобто Євангеліні, теж треба пройти.

- Де?

- А трьома поверхами нижче у нас розташована приватна клініка «Супермед». У них, - Павло вказав пальцем на підлогу.

- І що там треба робити? – Галя все не впевненіше себе відчувала.

- Та так, - хлопець незрозуміло махнув рукою, і подався в перед: -  Давай зробимо так, - Пилипко раптом посміхнувся – Я  піду з тобою, ти здаси кров на загальний аналіз, а все інше якось іншим разом пройдеш?

- Ну пішли, - Галя не знала дякувати йому чи ні. Ніби  чоловік намагається допомогти.