Розділ 5

Жінка назвалась Вірою Андріївною. Вона була невисока, струнка, як паличка, без зайвих ознаків жіночності. Строга жовта блузка і рівні штани робили її схожою на вчительку. Коротке сиве волосся зачесане назад.

Галинка відразу навіть не могла визначитись, як їй поводитись з новою знайомою, що вела її вглиб дому.

Будинок виглядав вражаюче – ліпнина, навіть на стінах, не кажучи вже про фігури на стелі. Над головою в холі хиталась  здоровецька люстра – Галинка такі тільки по телевізору бачила. Червонуваті перила сходів блищали від лаку. З іншого боку вся стіна була увішана картинами,  а ще там мались ніші де стояли вази.

Галя уявила як це все прибирати і поспівчувала господарям будинку, це ж тільки один пил витирати з усіх фінтіфлюшок – дня не вистачить.

На другому поверсі Віра Андріївна завела Галинку в кімнату, яка не відрізнялась від всього ансамблю будинку. Шпалери, білі в червону дрібну квіточку, відливали шовком, так що їх кортіло обов’язкової помацати руками. Ліжко під пухнастим простирадлом розраховане на кількох людей. Білі меблі, квіти біля ліжка на тумбочці…

Дівчина немов зачарована переводила погляд з одного на інше. Відчуття було таке, ніби потрапила в будинок ляльки Барбі.

- Це кімната Євангеліни Артурівни, - нарешті заговорила домоуправительниця. – Далі по коридору є ванна, якщо вам необхідно прийняти душ. Чи просто умитися.

- Ага, - Галя кивнула, і сильніше стиснула свій пакет з документами.

- Я чекатиму вас тут. Другі двері праворуч, - сухо видала Віра Андріївна.

І Галі не було вибору, довелось іти туди куди сказали. Ванну кімнату вона знайшла одразу. А от що там робити далі не уявляла.

Тож не втрималась і дістала з пакета одну сосиску та засунула її до рота. Їжа її мала б трішки заспокоїти. Похапцем прожувавши, дівчина вирішила помити руки і вмитися. Приймати душ в гостях вона вважала неввічливим. Та і взагалі – купа баночок і  скляночок на поличках з незрозумілим вмістом вимагали більш вдумливого знайомства з ними. От розбери між тих ієрогліфів що тут шампунь, а що крем?  І взагалі навіщо одній людині скільки всього? Це ж життя не вистачиь, щоб все це вимазати на себе. Або треба бути розміром як Попиха, що живе на іншому кутку села. Та з своїми двома центнерами якраз би знайшла куди мазати лосьйон,   і може б навіть не розчавила собою блискучу велетенську ванну.

А може тут і справді проживає хтось з ожирінням? І все в кімнаті розраховано саме на нього?

Подивувавшись власному відкриттю, дівчина вирішила помити руки.

Над рукомийником висіло кругле дзеркало, в якому Галинка роздивилась себе. Але не побачила нічого особливого – така сама, як і зранку, яку вона бачила себе в туалеті на вокзалі. Тільки світле волосся зібране в хвіст на потилиці дещо розтріпалось.

Закінчивши з водними процедурами, і з сумом  подивившись на таку близьку їжу, Галинка все ж вирішила повернутися в кімнату тієї Євангеліни.

Віра Андріївна стояла спиною до Гали біля відчиненої велетенської шафи і роздивлялась одяг.

- Ви швидко, - якось не дуже задоволено озвалась вона до Галі. – Я тут вибрала щось…

«Що не шкода», - красномовно говорило її пісне обличчя.

Але в слух жінка нічого не сказала. Виклала на ліжко сукню, з тонкого блискучого матеріалу, веселого зеленого кольору, поруч лягли рожеві штани і блузка.

- Давайте почнемо з сукні, я відвернусь.

- Мені переодіться? – уточнила Галя.

- Як інакше ми знатимемо, чи співпадають розміри?

Галинка обережно поклала пакет під ноги, і зняла свій товстий, не на бабине літо светр. Але зранку вже було прохолодно, тому дівчина так і вдяглась. Краще вже потіти вдень, ніж ловити дрижаки вранці. Светр як  і джинси Галі дістались у спадок від Асі, яка носила їх до народження первістка.

Галинка не скаржилась. Хотілось звісно іноді мати свої речі, а не доношувати за старшими. Та з того часу як батько втратив роботу, а у матері виявили кісту в мозку Галинка засунула свою вибагливість якнайдалі. Рахували кожну копійку, щоб якось вижити. Того Галинки не поступила вчитись як старші брати та сестри, ті хоч училище якесь позакінчували. Аська - кухар, Ярик – тракторист, інші старші теж при справі. А Галя пішла після школи працювати прибиральницею в місцевий магазин.

Та в душі дівчина плекала мрію вчитися в театральному. Вона гарно співала, поки була меншою виступала в школі, а у старших класах стала соромитися свого бідного виду і перестала брати слова для виступів. Хоч як  і хотілось, та слухати насмішки від однокласників їй не дуже кортіло.

Звісно це не рятувало. Тому до дев’ятого класу Галинка окрім іншого відточила своє уміння битися. У великій сім’ї де ти найменша волею не волею треба вміти відбиватися. З часом ці таланти опробували Галині однокласники, і якщо і дражнились то тільки здалеку – рука у Галинки була важкою, навіть деякі хлопці остерігались її зачіпати.

Дівчина торкнулась пальцями м’якої тканини сукні. І рішуче спробувала натягнути її на себе. Тканина загрозливо затріщала, і сукня засіла в районі грудей. Галя сіпнулась, з задертими до гори руками,як привид без голови, і ще дужче заплуталась.

Відчуття було жахливим. Вона сліпо ткнулась в бік і просипіла:

- Поможіть його зняти!

Віра Андріївна мовчки смикнула сукню вгору, звільняючи дівчину з полону.

- Не підійшло, - забираючи і у Галі з рук сукню промовила жінка. – Та воно і Євангеліні Артурівні було в притик.

Тут ї погляд упав на щось під ногами,  і жінка огидливо скривилась.