Розділ 3

- А тепер поїхали,- видихнув з полегшенням Павло, коли нарешті дівчина Галя склала вчетверо гербований папір і прибрала його до свого пакета з сосисками.

Одному тільки Богу відомо скільки він натерпівся за півгодини.

Щоб він ще колись переступив поріг цієї контори – та ніколи в житті.

Його нервово сіпало, кожний раз, як в хол заходили люди – а раптом забреде хтось із знайомих. І побачить як Галя жує печиво, струшуючи крихти прямо на мармурову підлогу.

Галя теж відчувала себе як через м’ясорубку пропущеною. Спочатку переживала, що їй не віддадуть назад паспорт. Потім намагалась осягнути, що їй розповідає чоловік в чорному костюмі, який сидів за таким велетенським столом, що директор їх школи вдавився б від заздрості якби такий побачив.

Галя ніколи не вважала себе дурною. Але до нотаріусів їй заходити раніше не доводилось. І вся обстановка контори тиснула на неї, змушуючи відчувати себе маленькою піщинкою. Не врятував ситуацію навіть чай, пахучий, але без цукру. Ні, дівчина з-за стійки поклала два продовгуватих стіки з цукром поруч з чашкою, та Галинка прибрала їх до пакета, забравши на пам'ять.

Тепер у неї була чергова дилема. Сідати до неприємного типа на ім’я Павло в автівку, по при всі завіряння, що їй нічого не загрожує, Галинці було лячно.

Правильно було б комусь зателефонувати і повідомити куди і з ким вона їде. Але от біда – Галя дуже боялась комусь сказати, що не поступила. А натомість добровільно вв’язується в якусь справу, побачивши тільки фотку дівчини, дуже схожої на себе.

З усієї своєї родини найтепліші стосунки у неї склались з сестрою Асею. Але набирати зараз Асю було неможна аж ніяк – та миттю зателефонує мамі. Знаючи матір не довго чекати поки та прилетить за дочкою навіть столицю.

Ма у неї бойова і грізна, але Галинці дуже не хотілось, щоб вона переживала. З її кістою в голові будь-яке хвилювання може стати фатальним. А старші брати та сестри ні за що не пробачать Галинці якщо з матір’ю станеться щось погане. З світу зживуть.

Вони і так не дуже любили Гальку. За те, що була не схожа на всіх інших. Галиному батькові навіть було в очі натякали односельці, що Галя нагуляна – у нього в сім’ї всі русяві, з широко посадженими очима, більше схожі на нього самого. Одна Галя родилась схожа на янголятко – біленька, рум’яна з світлими немов небо очима.

Батько тоді натовк базікалу пику. Він точно не сумнівався що Галинка його донька. Просто схожа на рідню з боку жінки, далеку, ту що з Польщі. Так пара Федів всім казали.

Але навіть не несхожість на інших виділяла Галинку з поміж інших дітей Федів. А те що вона була меншою. Хворобливішою. Всю увагу забирала мамчину, тому коли мати не бачила кожен з шести старших хотів її пошпиняти й уколоти.

Пилипко підійшов до своєї коханої червоної «Фераррі», і зупинився, чекаючи біляву «актрису».

Та нарешті щось для себе вирішила – дістала з кишені джинсів маленький кнопочний телефон і приклала його до вуха.

- Зараз сідаю в красну  машину, - гучно, щоб чув Павло проговорила дівчина. Обійшла до капоту,  і все так само гучно промовила  в слухавку: - Номер АА 1717 КО. Записала? Ну добре. Вже час, як доїду потім наберу.

Поклавши телефон в кишеню Галя зітхнула. Треба надіятись, що цей удаваний виклик утримає піжончика від необдуманих вчинків. В іншому випадку – завезе десь в лісосмугу і прикопає там. Ніхто і не знатиме.

Нарешті дівчина сіла в машину, примостила на колінах пакет. І Пилипко завів двигун.

- Другу моєму скажеш що ти професійна актриса, - почав настанови чоловік, як тільки узявся за кермо.

Галинка кинула на нього погляд. На правій руці красувався масивний золотий годинник,  який виблискував, коли чоловік впевнено крутив руля. Трішки кирпатий ніс виділявся на фоні скла.

- Щодо твого вигляду – не турбуйся. Я зумію йому все так пояснити, що Олег нічого не запідозрить.

- Та поняла я, - відповіла Галя,  і відчула напад голоду. Вона завжди хотіла їсти, коли надто сильно нервувала.  А зараз, з кожним проїханим світлофором відчувала все більше і більше хвилювання.

Запах сосисок з пакету став таким неймовірно спокусливим, що дівчина мимо волі глитнула слинки.

Але в пакет полізти не встигла, бо автівка Павла звернула до якогось шлагбауму, там їх хутко пропустив охоронець, і вони рушили далі. Та їхали зовсім не довго, пригальмувавши біля жовтого цегляного паркану.  

З автомобіля роздивлятись було не зручно, що там за парканом. Та і не довелось. Бо Пилипко вже вийшов, і відчинив перед Галинкою дверцята.

- І якщо побачиш щось, що тобі не сподобається, відразу кажи Олегу. Для нього важливо, щоб все вирішувалось як найшвидше. Не бійся сперечатись – ти актриса, тобі видніше як  грати цю роль.

Галя кивнула, роздивляючись сплетіння бронзових гілок на воротах будинку. Пізніше погляд вихопив дві продовгуваті камери на стовпчиках, гострі піки кованого паркану поверх цегли. І громаду будинку далі.

Поки вона ловила гав, роздивляючись цю розкіш, хвіртка прочинилась і Пилипко запросив дівчину в середину. Там було  на так цікаво, як знадвору. Бо Галинка потрапила в увитий виноградом тунель, що вів прямісінько до чорних дверей будинку.

Стало зрозуміло, що як переступить поріг, то шляху назад не буде. Млосно засмоктало в середині, схотілось розвернутись  і тікати назад на вокзал. Але Галя пересилила себе, і вирішила все-таки спробувати щастя в великому місті.   Ніхто не казав, що буде легко.

Впевнено Павло провів дівчину через коридор до якогось кабінету. І штовхнув двері, навіть не подумавши пропустити дівчину вперед.

- Так і знав, що знайду тебе за паперами! – дуже радісно озвався до когось, хто був закритий від Галі не дуже широкою спиною Пилипко. – А  у мене для тебе гарні новини, я її знайшов! – Павло зробив крок в бік, відкриваючи Галинці співрозмовника.

І Галі здалось, що вона знову опинилась  в тунелі. Але тепер не з винограду, а з … не відомо з чого. Вона б не могла описати, як називається ця воронка, що втягувала її та буквально тягнула на зустріч незнайомцю, що сидів за письмовим столом.