Розділ 2

Приставучий піжончик дріботів поруч, і Галинці хотілось вже огріти настирливого кавалера пакетом. Але страх, що пластик не витримає, і всі її нехитрі пожитки розкипляться під ноги перехожим, утримував від необдуманих вчинків.

Продюсер. А як же. Чула вона історії в кримінальних новинах про таких продюсерів – заманюють наївних простачок на зйомні квартири і там беруть бідолах в сексуальне рабство. Зараз буде розповідати про її неземну красу  і таланти.  Галинка вже навіть приготувалась кричати та кликати поліцію.

Але молодик проворно підсунув Галі під ніс свій телефон, де з екрану на неї дивилась вона сама…

Ну може не зовсім вона. Нафарбована і відретушована дівка аж ніяк не могла бути нею, Галею з села Іванківці, але схожа, дуже схожа.

Галя пригальмувала і уважніше подивилась на пихатого чоловіка. А те що він пихатий це було очевидно – його погляд раз поз раз ставав таким, наче він розмовляє із сміттєвим баком. Дуже неприємна особистість. І чому він за неї вчепився?

- Це Єва, вона зникла, - став швиденько пояснювати піжон. – А ви дуже на неї схожі. Нам треба, щоб ви її замінили деякий час.

- З чого б це?

- Ну ви ж не … поступили? – в голос прослизнула нотка невпевненості.

- Не твоя справа, - Галя знову рушила вздовж вулиці.

Ну не поступила. Сказали, що набір давно закінчився, і пізно вона приїхала. Галя і сама те розуміла – зірвалась як навіжена, поїхала в велике місто, все на зло Сергію. Але і повертатись тепер додому з ганьбою не хочеться.

Нова Сергійкова пасія ще довго біля череди буде її обговорювати  і пальцями тикати в її бік. Поїхала в місто та повернулась не солоно похльобавши. І чого питається було просто не повисмикувати гадині патли в той фатальний вечір? Розквасила б Вітці носяку, та й все по тому.

Так ні.

«Ти ще жалкувати будеш, - пригадувала, як кричала коханню всього свого життя, Сергійові, Галинка. – Я поїду в місто, стану знаменитою, а ти сиди тут в селі серед свиней! Лікті кусати будеш, та пізно буде!». А позаду неї істерично сміялась Віта, яка того Сергія і відбила.

Дороги назад у неї в село тепер точно немає.

- А  я можу вам місце організувати, поза конкурсом, - закинув вудку Пилипко. – Ви ж вчитися хотіли.

Він бачив що дівчина вагається.

Та ця хамка з сільською вимовою ідеально підійде Барвінському, щоб осоромитись!

- І чого б я мала тобі вірити? – знову дуже підозріло запитала Галинка.

- Ми можемо прямо зараз зайти до нотаріуса, і я напишу вам розписку, - імпровізував Павло Пилипко, глянувши на масивну вивіску юридичної контори, біля якої вони саме проходили.  – Ви зрозумійте, для мого друга ви останній шанс все владнати. Кілька днів в ролі Єви і ви матимете багато грошей та місце в коледжі! Мій друг щедро заплатить! І я приплачу від себе!

Галя замислилась знову. Нотаріус це вже серйозно. Це вже не схоже на аферу.

- Нічого протизаконного. Ніяких обманів, я клянусь! – напосідав чоловік на розгублену дівчину.

Їй  і так було сьогодні всього занадто. Місто ошелешувало шумом, гудками машин, гулом людей, тіснотою. І цінами. Пиріжок на вокзалі коштував цілих п’ятдесят гривень. Так харчуватись – ніяких заощаджень не вистачить.  По дорозі до училища Галинка зайшла в супермаркет і купила собі півкіло недорогих сосисок, вийшло дешевше ніж той біляш. Так і тих половину пожер бездомний пес. Курва.

Грошей, узятих з дому було не багато. Треба було вирішувати – купляти таки квиток назад додому, чи шукати житло тут.

А піжончик заливався як соловей перед нею. Галинка зітхнула, і пошукала поглядом хоч би якусь лавку присісти. Щоб перевести подих. Аби тільки настирний чоловік відчепився.

- То ми йдемо до нотаріуса? – впіймавши її настрій та на піддав Пилипко.

- Ну йдемо, - ще не усвідомлюючи на що погоджується здалась Галинка.

Красти окрім честі у неї нічого, і навряд чи це все відбудеться прямо в нотаріуса. Але там хоч відпочине трішки.

Приміщення юридичної контори її пригнічувало розкішшю. Золоті букви на мармуровій стіні сповіщали відвідувачів, що вони зайшли до «Марченко і Партнери». За масивною, блискучою стійкою стояла привітна дівчина.

- Ви до кого? – тихо але твердо запитала вона у відвідувачів.

- Нам би договір посвідчити, - заусміхався дівчині Павло. І трішки відступився від Галі, що пахла біляшем і потом. Барвінському не пощастило. Але то вже будуть тільки його проблеми.

- Я можу запропонувати вам чай, поки Юрій Валентинович підготує папери? – ласкаво запитала чорнявка, і вказала рукою на м’які диванчики біля вікна.

Хоч десь її зустріли по-людські, подумалось Галинці. А то в училищі дамочка з такими довгими нігтями, що ними можна було користуватись як виделками, на чистій російські послала Галинку подалі, тільки глянувши з порогу. І як вона з тими кігтями миється?

Вдячно подумавши про чай, Галя попрямувала до дивана, навіть не перевіряючи, чи йде слідом піжончик.