Розділ 1

Машини їздили, ворони каркали, а Павло Пилипко пильнував дівчат біля театрального училища. Він вже навідався до директора, і навіть завдяки кільком портретам мертвого академіка спромігся продивитись особові справи студенток. Але все ж не знаходив потрібного.

- Ах ти ж курва! – крикнув хтось позаду Пилипка так голосно  і несамовито, що чоловік ледь не підстрибнув на місці, і зіщулився  в очікуванні удару. А жіночий голос продовжував волати:  – Віддай сучий сину!

Паша повернувся  і був ледь не збитий з ніг бездомним псом, що тікав тримаючи в зубах довгий ланцю сосисок.

- Стояти, курва! – скориставшись ваганнями пса перед перепоною у вигляді молодого чоловіка, якась навіжена дівка ухопилась за інший край сосисочного ланцюга, і смикнула на себе.

Нарешті їх з псом роз’єднало від прикладених з двох боків зусиль. Сіра худа тушка побігла далі, затискаючи між зубів одинокий трофей.

Пилипко з відкритим ротом спостерігав за дівчиною далі, і не міг отямитись від думки що перед ним Євангеліна. Але таке враження дуже швидко тануло, бо окрім обличчя спільного між дівчатими буол мало. Наприклад, Єва ніколи б не одягнула на себе таке рантя.

По при спекотливий день на незнайомці, дуже схожій на дружину Барвінського, був розтягнутий в’язаний светр і широкі немодні джинси.

Вона прискіпливо оглянула відбиту у пса здобич, відірвала накусану сосиску з низки, а інші обтрусила і поклала до смугастого пакету. Після цього важко зітхнула над зіпсованою їжею, і шпурнула її собі під ноги. Відійшла до входу в театральне училище, і там нерішуче зам’ялась.

Під шокованим поглядом Пилипко дівчина дістала з свого пакету завернутий в поліетилен біляш, добряче накусаний з одного боку, і почала його жувати. Чи дожовувати.

- Дівчино, - Павло рішуче подолав відстань що розділяла його і псевдо-Єву. в ніс вдарив запах пересмаженої олії і часнику.

- Ага? – вона підняла голову, і прибрала з чола світле волосся, липке від поту.

Треба ж, а він увесь час думав, що Євангеліна фарбується в блондинку. Тьху. Можє Єва і фарбується, а ця так точно світловолоса.

Зблизька ефект схожості був не таким виразним. Воно і не дивно. У дівчини були нефарбовані світлі брови, форма не та що у Єви, вії без нарощування, щічки пухкіші.

- А  ви актриса? – запитав у незнайомки перше ліпше Павло.

- А ви збоченець? – з набитим ротом допитала вона.

- Ні, я продюсер,  я шукаю актрису для одного проекту, - зачастив Пилипко, відчуваючи гостру неприязнь в погляді і рухах дівчини. З якої тільки діри вона тут з’явилась?

- Ага так і повірила, - насторожилась дівка. – Йди в дупу, продюсер. Я поступать приїхала, а не на панель. Не по цих справах я, поняв?

І розвернувшись, пішла в двір училища.

Поступать? Поступать? Пилипко перекочував це слово в голові і ледве стримував сміх. Ну треба ж яка вдача, що він її тут зустрів. Як знав, куди треба йти шукати замовлення Барвінського.

Залишилось тільки трішки почекати, і скоро псевдо-Єві буде нікуди подітись.

Чекав він з півгодини. За цей час сірий бешкетник повернувся і підібрав з асфальту викинуту сосиску. В животі почало бурчати, хотілось в ресторан замовити комплексний обід. Але спочатку робота. Барвінський має бути впевнений, що його завдання виконано якнайкраще.  Аголовне, що до прильоту Фокіна залишилось менше доби, і тягнути з пошуками актриси більше нікуди.

Нарешті двері училища відчинились, і звідти вибігла червона білявка. Грюкнула важкими дверима так, наче хотіла щоб їх знесло з петель.

- Дівчино! Стривайте, - Пилипко кинувся їй на переріз  і зачастив: – Від вашого рішення залежить життя людини. Нам дуже треба ваша допомога!