3

- Мамо!

Арій підскочив на ноги, як тільки вона увійшла до зали, але відразу зупинився, побачивши, як брови наставника грізно зсунулися. Він добре пам'ятав це правило - при Раді себе слід поводити, як і належить спадкоємцю Імперії.

Іноель ледь помітно посміхнулась до сина і обвела поглядом кімнату.

Радники лорда трималися трохи віддалік, і про щось тихо перешіптувалися, кидаючи погляди на Арія. Іноель це насторожувало, але вона нічого не могла з цим поробити. Вона перевела погляд на Мігеля, наче хотіла переконатись у його підтримці. Хлопець стояв біля вікна, тихо розмовляючи з Ліїн. Дівчина була бліда, але ледь помітний рум'янець говорив про те, що їй стало краще. У їхніх рухах та тихій розмові Іноель помітила нотки напруження.

Відчувши її погляд, Мігель кивнув, запевняючи її в тому, що він так само готовий допомагати їй.

І тільки її син не знав як поводитися. Його очі були сповнені розгубленості.

- Все гаразд? - Запитала вона, порушуючи тишу в залі.

- Що тут роблять діти, леді Іноель?

– Я їх запросила. - Вона стійко витримала холодний погляд старшого радника.

- Вони не мають дозволу лорда на відвідування засідань Ради. – подав голос другий радник.

– Лорд загинув. - відповіла Іноель крижаним тоном.

- Рада підпорядковується лише лорду. Ваші слова не мають жодного впливу на рішення прийняті Радою.

– Що? - Іноель відчула, як земля йде з-під ніг.

- Так як нового лорда немає, бо ви свідомо відхилили вигідні пропозиції, а ваш син занадто малий, всі рішення залишаються за Радою. Ми разом дійшли переконання, що саме з вашої провини ми виявилися втягнутими у цю війну. Саме ви! - Радник перейшов на крик, навіть не намагаючись приховати роздратування. – Ви дозволили паніці оселитися у місті! З сьогоднішнього дня ваше слово не має жодної влади ні для людей, ні, тим більше, для Ради! Ви більше не маєте права голосу! Тепер ви ніхто! Ми наказали замкнути ворота.

- Це дурниця! - У її голосі з'явився відчай. - Ви повинні дозволити людям залишити захоплене місто!

- Ви чули рішення Ради? Ви допустили цю війну, дайте нам можливість захистити свій народ!

- Це брехня! Ви не повинні зачиняти ворота! Не можна залишати людей у місті! Вони загинуть!

- А вам яка справа? – голос старшого радника крижаною змією ковзнув за комір її сукні. – Пізно метатися між народом та власною шкурою. - По-зміїному жовті очі пригвоздили її до підлоги. - Треба було раніше думати. Тепер ви звинувачуєтеся у зраді та будете засуджені до смерті.

– Що?

Іноель не могла повірити, що її так жорстоко зрадили.

Після смерті лорда вона й справді мало часу приділяла політиці, покладаючись на Раду. Поступово Рада перебрала владу у свої руки. Коли ж почалася війна, вона не змогла повести військо на ворога і залишити при цьому справи всередині міста. Залишалося лише захищатись.

Це рішення стало згубним для народу, Іноель не відразу це зрозуміла, та й щось змінити вже не було змоги. Усі її сили тепер вирушали на захисний купол.

Все виявилося дарма. Її світові настав кінець.

Іноель знала, що це станеться, але удар виявився надто сильним і надто несподіваним.

Вона не очікувала, що Рада зрадить її так скоро. Вона не встигла врятувати сина.

- Міледі…

На неї дивилися очі наймолодшого з Ради. Його прийняв до Ради лорд, коли Адрітій знайшов спосіб перемогти ворога три роки тому. Невже її чоловік міг помилитися і в цій людині.

- Міледі. - повторив він, схиляючи голову в поклоні. – Вони впустять ворога лише за пару годин. Ніхто нікого не попереджатиме. Це все пусті слова. Рада продала місто чаклунам із Міністерства. Говорять, прийде і сам міністр. Усі, хто йому не підкориться, будуть страчені. Вам потрібно йти негайно. Я залишу східні ворота незачиненими. Поспішайте. - Він ще раз вклонився і зник за дверима.

- Що ж тепер робити?

- Іноель. - Вчитель опустив руку на її плече, змушуючи подивитись на нього. - Час діяти. Усі, хто відверто пішов проти Ради, вже зібралися тут. Нам потрібно ухвалити найбільш ефективне рішення. І що швидше, то краще.

- Я не знаю, що робити. - Іноель зітхнула. - У мене більше немає впевненості у своєму рішенні. Наші можливості надто нікчемні проти дій Ради.

- Леді Іноель!

До зали увійшла жінка у темному запиленому балахоні. Щось у ній було знайоме, але Іноель не змогла зрозуміти що саме. Вона привела дівчинку трохи старшу за Арія. Дитина була настільки спокійна, що Іноель почала нервувати, як тільки глянула на неї.

- Хто ви? - Запитала вона, закриваючи собою сина.

– Це я, міледі. - Жінка скинула капюшон, відкриваючи обличчя, і Іноель полегшено зітхнула, впізнаючи цілительку. - Нам довелося йти заднім двором. У фортеці повно шпигунів Ради.

- Що трапилося?

– Вона може вам допомогти. Її звуть Айлія. - Цілителька провела рукою по голові дівчинки, знімаючи капюшон.