2

У себе Густав приходив дуже повільно і болісно, намагаючись продертися крізь пекучий біль в голові.

- Учителю.

Голос Айріхорна відгукнувся новим болем, але Густав зміг сісти і відкрити очі.

- Де я?

- У дворі, учителю. Я прийшов на магічний сплеск. Хтось зробив стрибок без переходів.

- Я знаю. - Густав спробував встати, насилу спираючись на підставлену руку драконіда. - Де Лідія?

- Тут. - Айріхорн відступив в сторону. - Я не зміг до неї достукатися.

Густав подивився на дівчину, що стояла перед ним точно статуя. Вона як і раніше куталась в хустку, дивлячись у далечінь мертвими очима.

- Лідія!

Дівчина здригнулася і повернула голову на голос.

- Кожен з нас йде по шляху, обраному в ім'я захисту Ілланелли.

Голос безумовно належав їй, але в той же час був далеким, немов її устами говорив хтось інший.

- Лідія...

- Тобі слід прислухатися до нього. До голосу.

- Лідія, послухай мене!

- Ми вже не владні над своїми рішеннями. Айяаал сам встав на свій захист. Він обрав тих, хто зможе захистити створений ним світ і допоможе принцесі. Зараз кожен повинен вирішити, що йому робити? Який обрати шлях? Я зробила свій вибір. Айяаал показав мені, що я повинна зробити. Я піду цим шляхом.

- Лідія, припини!

- Якщо ти ослухаєшся - Айяаал відправить тебе в небуття. Прислухайся до його голосу, батьку.

- Лідія, про що ти?

«Вампія на ім'я Аілаая відродиться цієї ночі».

«Що?»

«Ти бачив, що її донька вже тут. Своєю присутністю вона пробудила дорослу вампію. Княжна Аілаая прокидається не відновившись. Ти повинен відправитися до неї, батьку».

«Айріхорн...»

«Його шлях тут. Айяаал розділив наші шляхи».

«Лідія!»

«Підкорися. Прошу тебе».

«Це не можливо!»

«Мені шкода...»

В її очах ковзнув такий сум, що серце Густава стислося.

- Я говорила з тобою як донька. Ти не послухав мене. - Вона сумно посміхнулася. - Я говорила з тобою, як Слухаюча Айяаала - ти проігнорував мої слова. Ти не залишив мені вибору, батьку. - Її очі спалахнули жовтим вогнем, а між ключицями запалилася Крапля. - Я змушена тобі наказати. - Знову сумна посмішка і крижаний тон наказу. - Іменем принцеси Айлісеямі, як нашого нового Деміурга, чиєю посланницею я є. - Густав відчув, як невидима сила змусила його стати на коліна слідом за Айріхорном. - Я тобі наказую, маг Рода Он'Ірр Кару - Густав, підкориться останньої волі Айяаала і пройти шлях, що призначений для тебе!

- Ліе. - Айріхорн схилив голову в поклоні.

- Лідія...

Густав вражено дивився на доньку, відмовляючись вірити своїм очам.

- Тепер ти не зможеш порушити наказу ліе...

Лідія посміхнулася і раптово розсипалася безліччю іскор, щоб через мить з'явитися в забутому будиночку серед вікових дерев.

- Лідія!!!

Густав розгублено подивився на порожнечу перед очима - його дочка зникла.

- Учителю...

Маг не звернув уваги на драконіда, старанно запускаючи пошук, але його магічні нитки натикалися на порожнечу.

- Айяаал сховав її.

- Що?

- Лідія зараз захована під захистом Айяаала. - Густав розгублено подивився на свого учня. - Я не можу її відстежити. Її немає ні на одному з материків. Можливо, він сховав її на Драконячому перехваті.

- Ось як. Все набагато серйозніше, ніж ми припускали. І що тепер робити?

- Ти не відчуваєш вампію? - Густав боявся почути відповідь, яка би підтвердила слова його доньки.

- Так, вона майже відродилася. - Айріхорн прислухався до себе намагаючись вловити емоції свого Хранителя. - Вона прокидається не так, як повинна. Аілаая ще не відновилася. Вона в люті. Хтось підштовхнув її до такого швидкого пробудження.

- Значить, це правда. - Густав зітхнув. - Я справді не можу не послухатися її наказу...

- Про що ти, вчителю?

- Я зараз говорю про слова доньки. Ти чув, що тепер Ілланелла почала себе захищати самостійно? Почали виникати тимчасові воронки і хаотичні Врата...

- Так. - Айріхорн кивнув, погоджуючись, але, не розуміючи, до чого хилить учитель.

- Айяаал закликав Айлію.

- Що?! - Айріхорн здивовано подивився на Густава. - Адже пройшло занадто мало часу з тих пір, як ти її відправив до Ліони.

- Я сам тільки що бачив те, що сталося - Айлія тут. І вона знає про те, що тут відбувається. Вона прийшла з певною метою.