5

Хтось зовсім поруч голосно пирхнув, і її обдало теплом.

Аннет відкрила очі і відразу ж відчула як до горла підступає нудота.

Хтось знову пирхнув, і на неї подивилися чорні з жовтою вертикальною зіницею очі демона.

В голові промайнула радісна думка: «Жива!»

- Де Ліона? - запитала Аннет, повільно сідаючи і намагаючись не звертати увагу на нудоту.

Демон повернув хвіст і підняв вогняне крило, відкриваючи драконицю. Вона була непритомна і здавалася крихітною під захистом вогняного демона.

Аннет перевела погляд на її рану і піднялася на ноги.

- Охороняй її. - Веліла вона, прямуючи до залишків свого кабінету.

Демон невдоволено рикнув, але не посмів не послухатися.

Він знову сховав під крило драконицю, але продовжував пильно стежити за кожним рухом Аннет.

Аннет намагаючись не звертати уваги на незадоволене сопіння демона, зосереджено шукала аптечку. В одному з уцілілих шаф її погляд натрапив на шкіряну сумку грубої обробки. Вона часто бачила її у Густава.

Забув? Або це ще один магічний сюрприз їй на допомогу?

А, потім розбереться.

Аннет перекинула сумку через плече і продовжила методично відкривати і закривати ящики і дверці. Зараз вона слідувала вказівкам впевненого голосу глибоко всередині, до якого вперше прислухалася за коротке доросле життя.

В одному з ящиків її погляд натрапив на скриньку з фамільними коштовностями її матері. Не моргнувши й оком, вона відправила її в сумку.  Слідом вирушили ще кілька дрібничок, кілька порожніх кругленьких баночок, які вона так і не зважилася викинути, кілька вугільних олівців.

Оглянувши свій кабінет пильним поглядом ще раз, Аннет підійшла до дзеркала. Задумливо подивилася на відображення блідої дівчини з божевільним блиском в очах. Загасила пальцями тліюче пасмо волосся. Байдужий погляд ковзнув по забрудненому обличчю, на мить зупинився на порізі із запеченою кров'ю і втупився на тліючу спідницю. Брови здивовано злетіли вгору і верхні спідниці без жалю були здерті кинуті під стіл.

Аннет відкрила дверцята і, покопавшись в шафі, поклав в сумку кілька простеньких на вигляд суконь без додаткових спідниць. Ще раз прискіпливо оглянула себе в дзеркалі і, підхопивши скриньку з ліками, підійшла до демона.

Демон оглянув її з ніг до голови і пирхнув.

- Що? - Аннет подивилася в його чорні очі. - Сам мене обплював вогнем. - Демон пирхнув і подивився на неї примруженими очима. - Гаразд-гаразд, - Аннет примирливо підняла руку. - Обидва молодці. Показуй Ліону.

Демон рикнув і підняв крило, відкриваючи погляду дівчину.

- Вона вже перетворилася? - Аннет обережно обійшла хвіст демона. - І коли встигла?

Демон хитнув головою в бік кабінету.

- Чому не покликав?

Демон здивовано рикнув, заглядаючи під крило, де сховалася Аннет.

- Так Я тобі не говорила. Подивися, будь ласка, щоб мені ніхто не заважав.

Аннет схилилася над дівчиною. Все було не так страшно, як вона встигла собі придумати. У Ліони було багато саден і зачеплене кулею плече. Аннет швидко промила ранку, добре, що тільки подряпина, і акуратно її перев'язала.  Мабуть в людській подобі рани мають злегка інше розташування.

Ліона тихесенько застогнала і відкрила очі.

- Як ти?

- Відчуваю себе сліпим кошеням.

- Що ж. - Аннет похитала головою, вдивляючись в величезні очі, що здавалося, жили своїм життям на блідому обличчі.

Обличчя Ліони осунулось. Здавалося, що вона схудла за ці кілька годин важкої боротьби зі своєю неприборканою сутністю.

- Піднятися зможеш? - Аннет подала їй руку допомагаючи сісти.

- Щось я зовсім вибилася з сил. - Дівчина винувато посміхнулася, беручись за руку Аннет.

Ліона піднялася, але похитнулася. Вона б упала, якби демон не підхопив її в кільце хвоста.

- Дякую, - Ліона посміхнулася і погладила підставлену чорну морду.

- Демоне, - Аннет теж опустила руку на його голову. - Ми зможемо потрапити в Ілланеллу?

Демон пирхнув їй в обличчя, обдавши теплим повітрям.

- Тоді віднеси нас в Ілланеллу до мага Рода Он'Ірр Кару.

Чорний демон кивнув головою, обережно перехоплюючи дівчат за талії лапами і розкриваючи величезні вогняні крила.

- Готова? - Аннет подала Ліоні руки і коли їх пальці переплелися вони крикнули: - Ілланелла!!!

Демон спалахнув червоним полум'ям, піднімаючись все вище і вище поки не перетворив будинок на згарище.

Ніхто не звернув уваги, як в цій метушні збиваючи з себе вогненні язики, на вулицю вискочив герцог. Він виглядав пошарпаним, але не помічав цього через злість. Герцог відштовхнув начальника особистої охорони, відмовляючись від його допомоги, подивився на вогняного звіра, що піднімався над руїнами будинку. У розкриті очі неба увірвався гучний рик, і демон зник, розсипавшись тисячами вогненних іскорок.