5

Він ще ніколи не відчував такої злості й безпорадності, як зараз. Його просто обдурили. Змусили зробити те, що він хотів вирішити по-своєму. І покарали!

Але він помститься. Він уже знав, що зробить. Йому наказували стежити за селом і відьмою?

О так! Наказували. Але веліли стежити тільки вночі. А відьма виявилася розумною і обережною. Вона не діє вночі, тільки вдень, коли Сіріт піднімається високо, і він змушений ховатися в мертвому лісі.

Тут безпечно. Темно. Затишно...

І нічого не чути!

Він не може розчути, про що говорить відьма, помітити, що вона робить.

І це злить! О, як шалено його злить ця безпорадність перед людської відьмою!

Але як би він не злився, її не видасть.

В помсту за покарання!

Він не скаже, що бачив, як рано вранці відьма прийшла в будинок дурного керуючого. Дивитиметься, як злиться Темний лорд, але не скаже.

Знає, що важливо і не скаже.

Його тішило те, що і покарання за цей вчинок не буде.

Що він може зробити туману?

Нічого! Ось нехай і терпить...

***

- Маркусе!

- Так, мій повелителю. - Ледь помітний у темряві силует схилився в поклоні.

- Де цей мерзенний пес?

- Якщо ви про Жерара, мій повелителю, то він ховається в лісі.

- Тобі відомо, що він вивідав?

- Тільки частково, мій повелителю. Його думки занадто туманні.

- Я його вб'ю!!!

- Не вийде, мій повелителю, ви зробили його туманом.

- Не нагадуй мені!!!

- Прошу вибачення, мій повелителю.

Ще один низький уклін приховав ледь вловимий блиск в його очах.

- Що ти дізнався, Маркусе?

- Трохи.

- Розповідай.

- Місцева відунка використовувала ритуал призову.

- Упевнений?

- Абсолютно, мій повелителю. Занадто характерні сліди залишкової магії, які вона не приховала.

- Думаєш, вона щось замислила, раз так відкрито все робить?

- Гадаю, у неї просто не вистачило сил, щоб приховати всі сліди.

- Гаразд, що там далі?

- У неї вийшло.

- Що?!

- Вона закликала мага. Я думаю, ви теж повинні були почути її присутність.

- Занадто слабкий фон, як для мага.

- Вона ледь пройшла ініціацію своєї сили.

- Де зараз ця дівчина?

- Зникла. Я вважаю, заклик відунки був слабкий або її покликали назад.

- Ти можеш сказати, хто вона?

- Ні, ця інформація мені недоступна.

- Погано. Ти щось ще скажеш?

- Так, змінився фон захисного поля Мертвих земель.

- Що це означає?

- Хтось пройшов ззовні. Думаю, відунка не знала, кого закликати, тому відгукнулися всі, хто підходив під формулу закляття.

- У нас будуть гості?

- Гадаю, що так.

- Ну що ж, ми зустрінемо їх належним чином. Це все?

- Так, мій повелителю.

- Тоді ти вільний. Ця ніч в твоїй владі. І ,до речі, навідайся до нашої відунки. Раптом вона знає більше.

- Неодмінно. - Глибокий уклін приховав його посмішку.

***

Відунка запалила лампу. Вогник забився переляканою тінню, показуючи на стінах химерні візерунки. Ніч поступово вступала в свої права, згущаючи сутінки і запалюючи на небі бляклі зірки.

Занадто стрімко в цей раз закінчився день. Вона ледь не порушила заборону. Може це ті часові скачки, про які казала ліе?

Скинувши плащ і повісивши його на спинку стільця, відунка підійшла до прочиненому вікна. Тут все було наповнене звичним хором нічних голосів.  Але сьогодні був ще один звук, що змусив її серце злякано здригнутися і забитися частіше.

Тихий шелест крил і відблиск місяця накрила тінь.

- Я можу увійти?

Відунка глибоко зітхнула, заспокоюючи своє серце.

- Якщо ти дійсно Маркус - можеш увійти в мій будинок. Даю тобі час до півночі.

- Дякую.

Відунка відсторонилася, пропускаючи гостя, і він, не змусивши себе чекати, ковзнув тінню в будинок.

- Обернись. - Веліла вона, закриваючи вікно.

Тінь миттєво набула обрисів людини і через мить відунка опинилася в міцному кільці рук.

- Мені дозволили з тобою побачитися.