7

Вечірні сутінки в поселенні порушувало тільки блякле світло від свічки у вікнах будинку, де жив керуючий. Він відпустив всіх по домівках і велів замкнути вікна і двері.

Те, що він порушив заповіт Знаючої, тривожило його, але якесь глибинне відчуття всередині впевнено твердило, що він вчинив правильно.

Ось і зараз керуючий готувався самостійно прийняти тягар відповідальності. Він намагався не думати про чоловіка, що лежить зараз в дальньому кутку кімнати в його будинку.

Може він і маг. Хто його знає?

Керуючий від несподіванки здригнувся, коли різко розчинилися двері, впускаючи разом з нічною прохолодою Знаючу.

- Я говорила нічого не приносити з Мертвих земель. Ти навіщо не послухався? - Знаюча без передмов відразу ж попрямувала до керуючого.  - Хочеш накликати в поселення біду?

- Про що ти, Знаюча?

- Ти що задумав? Поводишся як дитя мале.

- Буде тобі торохкотіти-то. - Пробурчав керуючий, ще гостріше відчуваючи свою провину. - Винен я, не послухався-то твого завіту. Так якби не послухався-то, людина б померла-то.

- А ти впевнений, що людина це? Може це хто з зовнішнього лісу сторонній, що за Мертвими землями. Там лише духи та смертники блукають.

- Думав, ти мені скажеш-то, коли на нього подивишся.

- А що мені на нього дивитися? І так знаю, що проблеми він нам принесе, коли виживе.

- Ти відмовляєшся його дивитися-то? - В голосі керуючого почулося неприкрите здивування й не дивно - Знаюча вперше відмовлялася допомагати.

- Ти, вірно мене зрозумів. - Вона ствердно кивнула. - Не стану я його дивитися. Не в силах я вилікувати його нездужання. Переживе цю ніч – вибереться з недуги. Пити попросить - буде жити. Дивитися на нього не стану. І не проси.

- А що мені робити-то? - розгублено запитав керуючий Знаючу.

- Ти його до свого дому приніс добровільно, значить і відповідальність на тобі.

- Я не знаю що мені робити-то. Не лікар я.

- А йому не лікар зараз потрібен. Місяць зійшов кривавий. Бачив? І це не у Сіріт справа. Не можуть її промені дати такий малюнок. Попередження це. Гості у тебе будуть. За ним прийдуть. - Знаюча вказала кивком голови на ліжко, на якому і лежав незнайомець. - Якщо віддаси його - проблем більше буде. Ти прийняв рішення його сюди взяти, тепер не дай йому поріг переступити, поки сонце високо не підніметься.

- Так він не здатний і очей відкрити-то, як він піти-то повинен? Про що ти говориш-то, Знаюча?

- Мені не відомо це. Нетутешній він. Сторонній. Чую я в ньому відбиток земель нетутешніх. Не в силах допомогти я.

- Навіщо тоді приходила-то? - в голосі керуючого почувся подив.

- Попередити приходила. Тебе шкода стало. Ти хоч і дурості робиш, але за поселенням дивишся і про людей тутешніх турбуєшся. Якщо пощастить, то побачимося днем.

Керуючий дивився, як зачинилися двері, впустивши в будинок хмара туману, і розумів, що він влип.

Знаюча ніколи нічого не говорила і не робила просто так.

Залишалося тільки одне - готуватися до приходу невідомих, але безумовно нежданих гостей.