4

Кабінет Видющого

- Густаве! Ти в своєму розумі?!

Це було перше, що він почув, коли вивалився з міжсвітового переходу прямо в кабінеті свого друга.

- Дункане, я не розрахував своїх сил...

Густав скривився, почувши наскільки жалюгідний його голос. Спроба піднятися не увінчалася успіхом, і він був змушений залишитися сидіти на підлозі.

- Ти що тут робиш, Густаве? Ти повинен вже бути в Ілланеллі.

- У мене залишалися тут незакінчені справи... - Густав важко зітхнув, відновлюючи дихання. - Я повинен був повернутися.

- О боги! - Дункан опустився на підлогу поруч з ним. - Ти перемістив сюди Обрану?

- Так, вона зараз в пансіонаті. Ліона прийняла її.

- Так що в такому випадку змусило тебе ризикувати власним життям, повертаючись назад?

- Мені потрібно було уладнати деякі проблеми леді Аннет...

- Уладнав?

- Так, тепер її пансіонату нічого не загрожує. - Густав посміхнувся.  - Принаймні, деякий час...

- А герцог що?

- Він був змушений погодитися...

- І воно того варте?

- Дункане, ти ж прекрасно знаєш, ким доводиться леді Аннет цьому світові!

- Знаю. - Дункан кивнув, погоджуючись. - Я повинен був за нею наглядати і вирішувати її проблеми. Зараз ти виконав мою роботу. І тільки тому я поверну тобі ту магію, що ти витратив і допоможу тобі повернутися додому.

- І як ти збираєшся це зробити?

- У мене залишилася пара магічних накопичувачів. Вони слабкі, але тобі має вистачити...

- Стривай. - Густав перебив його. - Ти що хочеш віддати мені залишки своєї магії?

- Так. - Дункан кивнув.

- Але ж це смерть! Ти ж помреш без магії!

- Помру. - Дункан знову кивнув, погоджуючись.

- Тоді навіщо?!

- Ти потрібен Айяаалу. Я це бачив. Не сперечайся зі мною. - Дункан зняв з шиї ланцюжок з кулоном. - До того ж, в будь-якому випадку я повинен повернути тебе додому. Наказ Айяаала. Одягай.

- Ні. - Густав похитав головою, не відриваючи погляд від мерехтливої темряви кулона.

- Не змушуй мене витрачати залишки магії на примус. Я звик виконувати накази наших творців. І твій випадок не виняток.

- Вибач. - Густав надів кулон, відчуваючи, як від нього по тілу розлилася приємна прохолода, наповнюючи майже повністю виснажений магічний резерв.

- Я став непотрібним для наших світів, Густаве. Я більше не можу контролювати залишки магії в цьому світі. Це може стати небезпечним для їх подальшого існування. - Дункан сумно посміхнувся, але раптово його обличчя стало спокійним і зосередженим. - Сподіваюся, мені вистачить сил повернути тебе в Ілланеллу. Щасливої дороги, мій друже. - Хитромудрий пас рукою і твердий наказ. - Ілланелла, Густав Он'Ірр Кару!

Густав лише встиг відкрити рота для того щоб заперечити, але йому в груди вже вдарив потік магії.

За спиною почав вибудовуватися іскристий перехід охоплений хмаровинням туману.

Останнє, що він встиг побачити перед тим, як його поглинула повітряна воронка, як тіло його друга безвільно опустилося на підлогу. Справжнього друга, що ціною власного життя врятував його.