ІІ Сумніви і терзання леді Аннет. Несподівана розмова про магію.

1

5313 рік від створення восьмої Петлі

Теріус

Пансіонат леді Аннет

«Все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо - брехня, майстерно відшліфована в реальність. І одного разу відкриті двері в заборонену кімнату повністю змінять твоє життя ...

Чи не кожен піде на такий ризик?

Але ти, так, саме ти, зможеш зробити цей крок? Чи зможеш залишити позаду те, що було тобі таким близьким і знайомим? Ризикнеш зробити крок у невідомість, яка до цього була всього лише казкою? Так? Тоді ласкаво просимо у справжню реальність. І, тримай очі і вуха відкритими. Ти ж не хочеш пропустити все найцікавіше?

...Здавалося, що все вже давно відбулося. І вона майже змирилася з неминучістю своєї втрати. Що можна зробити, якщо ти вже витратила всі свої сили, але так і не змогла перемогти ворога? І коли вона зневірилася вже дочекатися хоч якусь допомогу - все освітив яскравий спалах.

Важко було сказати, де зараз закінчувалося небо, і починалася земля. Все було в вогні. Чаклунка навіть не відразу помітила, як він з'явився в небі, іноді кидаючи вниз величезну страхітливу тінь, ковзаючи легко, майже не махаючи крильми...»

- Леді Ліона, знову читаєте в робочий час?

Голос наставниці, що пролунав над головою, змусив її підстрибнути від несподіванки і впустити книгу.

- Вибачте, - мовила тендітна дівчина, подивившись на неї величезними зеленими очима і притиснувши руки до грудей, де переляканим птахом закалатало серце. – Вибачте, таке більше не повториться.

- Обманюєш. - Леді Аннет похитала головою, вмить розгубивши всю офіційність. - Книга хоч цікава?

 - Дуже, - дівчина поспішно підняла книгу з підлоги і сховала її за спину.

- Гаразд, мрійнице ти моя, пробачу тебе і сьогодні. - Жінка важко зітхнула, але в її очах було написано, що вона абсолютно не збиралася сердитися на свою улюблену вихованку, і побурчала тільки для годиться. - Закінчуй своє читання, у мене для тебе буде важливе доручення.

- Добре, леді Аннет.

Дівчина підняла на господиню «Пансіонату для юних леді» очі, щоб зрозуміти, що за доручення може її очікувати в таку пізню годину. І чи правда те, що вона дійсно не сердиться?

- Чому ти так сполошилася? - запитала леді Аннет.

- Вибачте ...

- Ліона, - леді Аннет зітхнула, розуміючи, що її вихованка, як і раніше закохана в читання всякої нісенітниці. - Ти сама немов якийсь магічний персонаж. Он уже вся прозора стала і очі на пів обличчя. Дивись, Ліона, як би твої казки не затягли тебе.

- Вибачте, я більше не буду читати під час роботи.

- Я зараз не про це. Читай собі на здоров'я, якщо тобі подібна література подобається. Я хочу поговорити про доручення.

- Я вас уважно слухаю.

- Ліона, сьогодні повинна була прибути ще одна дівчинка. - І, випереджаючи її питання, продовжила. - Мене попередили телеграмою. Вона зовсім крихітка, здається, трьох років. Батьки хочуть виховати її справжньою леді. Не розумію, чому їх все ще немає? - леді Аннет стурбовано подивилася у вікно, де вже збиралися вечірні сутінки, потім на настінний годинник. - А я знову спізнююся.

- Мені почекати доки привезуть дівчинку?

- Розумниця! - обличчя леді Аннет миттєво засяяло. - Так, я хочу, щоб ти дочекалася цю дівчинку і все з нею з’ясувала. Я ніяк не можу це зробити сама, так як вже приїхав мій екіпаж. Як не сумно, але на цей раз у мене не вийшло уникнути поїздки. Мій родич не бажає прийти до єдиного компромісу. Це так втомлює. - Вона сумно зітхнула, але в наступну секунду обдарувала дівчину теплою посмішкою. - Через пару днів повернуся. Зі мною їде Густав. Ти будеш за головну до мого повернення. Я вже попередила прислугу. Якщо виникнуть непередбачені питання, з якими ти не зумієш впоратися, відклади їх рішення до мого повернення. Ліона, сподіваюся, з пансіонатом і дівчатками буде все в порядку.

- Так, леді Аннет.

- От і добре! Розраховую на тебе!

- Все неодмінно буде гаразд. – Ліона кивнула, погоджуючись і раптово, немов тільки щось згадала, покликала її. – Леді Аннет!

- Що, дорогенька?

- Візьміть з собою парасольку. Щось погода псується...

- Неодмінно, - леді Аннет посміхнулася.

- Щасливої вам дороги.

- Дякую. Проводжати мене не потрібно. І простеж, щоб дівчатка вчасно лягли спати! – Долинуло вже з коридору, і через мить дівчина почула, як каблучки наставниці застукали по сходах.