Від початку

7

Ілланелла

Він стояв і задумливо вдивлявся в небо де вже засяяли три місяці – плеяда Луміріона. Найбільший серед них, Лумір, цієї ночі був особливо блідим. Саме ця ніч мала стати для нього останньою. Він більше не бачив сенсу витрачати магію на стримування свого недугу.

Від цього не врятує і Сльоза, здатна подарувати переродження. Від мертвої магії важко знайти спасіння. Майже неможливо… Таке під силу лише магу з величезним Даром. А він став занадто безпорадним. Марним у власному світі. Неспроможним захистити своє творіння.

Айяаал зітхнув.

Йому ставало нестерпно болячи лише від одної думки, що чекає на його світ.

А як зараз його Оракулу? Навіть моторошно уявити, що вона відчуває, спостерігаючи як його життя витікає, наче пісок крізь пальці.

Айяаал шкодував, що гордість і впертість, притаманні його Роду знову зіграли з ним у лихий жарт. Знову, через його помилки постраждали інші.

Ліліта…

Тендітна дівчина прийшла у його світ як Смерть, але невдовзі тала Хранителем.

Ніхто не міг знати, що Ліліта Хранитель Ілланелли.

Тоді чому Наглядач забрав у полон саме її? Чому? Чому він не в силах розібратися у грі, які затіяв Наглядач? Чи її немає? Можливо… Невже Наглядач сам маріонетка в руках того, хто все затіяв?!

Вера Явтушенко

Подобається

#5064 в Фентезі
#3556 в Сучасна проза

У тексті є: магія та пригоди, авторський світ, таємниці і помилки минулого

Відредаговано: 28.04.2022

Додати до бібліотеки

Поскаржитись