Глава тринадцята

Але коли з'явився колишній то в нас з максимом все пішло шкереберть.Він почав ревнувати мене до кожного клієнта по роботі та навіть до прохожих, але це було не довго.Я так і знала Коли колишній зникне з мого життя то в нас все наладиться.Так і сталося я вже подумала що колишній причину мені на ревнощі зробив але слава богу що ні.Я к тільки зник Олександр то ми з максимом зажили по старому.В міцному побуті, разом по магазинам,та повечорам зробити забирав.Не знаю що було треба колишньому але його мені точно не треба та і від нього теж.Мені потрібен лише Максим він моє серце і вся органи які в мене є.Я ними дихаю і живу ось уже сім років.Душа в душу і дуже не хочеться його покидати.Але коли він влаштовувалися на іншу роботу його заставили пройти аналіз і виявили що в нього пухлина мозку.Я тоді не змогла стримати сльози,я промовила не дай Боже з тобою щось станеться я цього не переживу я похоронила дуже багато рідних серцю людей,я не хочу ще й тебе втрати ясно тобі.Я не віддам тебе в лапи смерті ми зробимо операцію.Але ти будеш жити зі мною до старості зрозумів я тебе нікуди не відпущю.Ти ж знаєш я така надоїдлива,що навіть с того світу тебе дістану.Так ти мені тут не ридай сказав Макс все буде добре.Дивись мені сказала я і пригорнулася до нього в обійми.В мене текли сльози я навіть думати не хотіла що я не зможу його більше обійняти.Але все минулося ми зробили операцію хоч вона була і дорога але успішна.Щоб я хотіла побажати хворим людям-?Не здавайтеся ніколи,ви повинні вірити в життя тоді все вийде.А якщо ви будете халатно ставитися до свого захворювання,так ото я хворий та і чорт з ним мені і так не довго залишилося то це буде марно.Ви повинні вірити в дива перемогу,лікарів,а саме головне в себе.Тому що віра еднає серця.