Глава дванадцята

І все все над його дружини було гарно в них народилася дівчинка .Та я стала бабусею я дуже любила свою онучку але вона була хвора. З дитинства хронічний інфаркт. Але зараз не про це можу сказати про своє життя я прожила з максимом довге життя. Ніколи не скаржилась не думала що мало проживем разом.Але через деякий час після народження онучки. Мене  почав переслідувати колишній. Олександр він не давав мені проходу одного ранку я йшла на роботу. Як тільки я виходжу з квартири спускаюся по сходам. Виходжу з під'їзда і там стоїть Олександр. Він знов почав мені заливати у вуха. Вибач мене я хочу о тебе повернутися .Я ще досі кохаю тільки тебе. На ці слова я йому відповіла .Ох Ну знову ти. Я ж тобі сказала нічого між нами вже ніколи не буде. Ну будь ласка вибач. Скажу чесно мені твої вибачення до одного міста.Задом спереду ти мене зрозумів .Якщо Максим побачить мене з тобою Він тобі не знаю що тобі зробить.Так що забудь домене та до мого сина дорогу добре.Нам без тебе гарно живеться.Але це і мій син теж сказав він.А я йому відповіла знаешь скажу чесно кажучи син навіть і ніколи твого імені не промовив за цей весь час.Він вже дорослий чоловік а ти тільки зараз повернувся і я вже доречі бабуся.А він запитав в нього є дочка.Так і їй вже три роки.Який я дурень.Оз не знаю дурень ти чи ні вирішувати не мені.Ти сам повинен все зрозуміти що ти сам ступив не на правильний шлях.От і розгрібай все це сам а мені вже пора та я пішла на роботу.Він мені щось в слід кричав але я нічого не почула та пішла далі.