Ти і я - вороги?

Наступний день в школі почався ще гірше, ніж минулий. Оля не хотіла зізнаватися собі, але думки про Славу не залишали її спокійним. І, здається, він теж не забув її минулого тижня.

На уроці фізики вчителька попросила їх працювати парами. Оля знала, що Слава її вибере. І так сталося: він підійшов, спокійно кинув на її парту зошит і сказав:

— Твоя черга підготувати експеримент.

Оля підняла очі: очікування зустрілося з його звичною, але трохи дивною посмішкою. Вона стиснула руки:
— Я можу сама.

— Ні, — перебив він. — Ми працюємо разом. Тобі це сподобається.

Вони йшли до лабораторії, і кожен крок Слави здавався їй викликом. Їхня ненависть і водночас цікавість створювали напруження, яке можна було відчути навіть на відстані.

Експеримент почався. Вони змішували хімічні розчини, і раптом суміш несподівано закипіла, бризнувши на їхні руки.

— Ти ненавмисно це зробив! — закричала Оля, відтираючи краплі з пальців.

— Я? — відповів він, піднімаючи брову. — Справді? Може, ти сама не дуже уважна?

Їхній конфлікт переріс у сварку посеред класу, і всі однокласники дивилися на них із захопленням і розвагою. Але раптом Слава раптово схопив її руку і допоміг відсунути зношений стаканчик з розчином. Її серце несподівано закалатало швидше.

— Дякую… — сказала вона тихо, трохи соромлячись.

— Не за що, — відповів він і відвів руку, але на його обличчі промайнуло щось незвичне — схвильованість? тривога?

Після уроку вони йшли коридором разом, мовби не помічаючи інших. Вони мовчали, але кожен крок здавався важливим.

Раптом з-за рогу вибіг один з найпопулярніших старшокласників і штовхнув Славу, при цьому випадково зачепив Олю. Вона спіткнулася, і його рука міцно обхопила її лікті, щоб втримати.

— Обережно! — промовив він, і їхні погляди зустрілися.

Цей момент тривав секунди, але для Олі він здавався цілою вічністю. Вона помітила щось у його очах, чого ніколи раніше не бачила — турботу.

— Слава… — прошепотіла вона, і раптово зрозуміла, що ця ненависть, яку вони плекали роками, може поступово перетворюватися на щось інше.

Такий стан тривав недовго. З-за дверей коридору почувся сміх групи старшокласників, які вирішили пожартувати над ними. Один із хлопців кинув пакунок, і він влучив прямо в Олю.

Слава миттєво підскочив, відштовхнувши її вбік, і пакунок розбився об підлогу, розсипавши вміст. Це була не проста дрібниця — у пакунку виявилися порізані малюнки та зошити з її записами.

— Ти… ти жартуєш? — вигукнула вона, гніваючись і водночас трішки лякаючись.

— Не хвилюйся, — промовив Слава, піднімаючи погляд на тих, хто сміявся. — Я не дозволю, щоб вони тобі шкодили.

Він взяв її руку і провів за ріг коридору, де було тихо.

— Ти завжди так реагуєш? — запитала вона, трохи дихаючи важко.

— Ні. Лише коли це стосується тебе, — відповів він тихо.

Серце Олі забилося швидше, і вона зрозуміла: вони ще не знають один одного повністю. Ненависть перетворюється на щось заплутане, але важливе.

І тоді, посеред шкільного коридору, між сміхом і штовханиною, Оля відчула перший справжній подих того, що може стати любов’ю.