Акт 1. Щось несподіване і щось дуже приємне.

Цю вухату, темноволосу, струнку, високу, широкоплечу фігуру в чорному смокінгу я впізнаю скрізь.  Абсолютно.  І не жартую (дуже рідко,та й без приводу жартувати не завжди хочеться).

Прошу любити (але це не обов'язково!) І шанувати (як і це, втім!) - Веніел Редерріні.  Спадковий чаклун, розумний, чарівний, багатий спадкоємець своїх батьків, той ще підкорювач жіночих сердець, а також Генерал Крейрейської Армії. Загалом, та ще скалка в дупі у багатьох чоловіків своєї країни. Але не тільки їх, а особливо у мене, його ворога номер один - Айлін Мерілін Джоун Хоффел III.

Я – світла ельфійка, на відміну від Веніела, (який Темний ельф), Почесна Перша Чаклунка свого Королівства Ельторії і просто розумна, добра дівчинкою з сильним родовідом.

Наша ворожнеча (наших Королівств Крейрей та Ельторії) тривала тисячоліттями. Багато років ми ненавиділи один одного, пережили Три магічні війни і пройшли через, у буквальному сенсі, Пекло!  Але зараз, стільки років потому, наші правителі вирішили помиритися, стати на добрий шлях. І цей бал, на якому я перебуваю, а також багато темних, яким випала така честь. У тому числі і Вену.

Його я впізнала серед присутніх одразу.  Відзначила непоганий смак в офіційних вбраннях (до цього, бачили один одного тільки в бойових шатах і обладунках) і зрозуміла, що мені варто уникати його весь вечір, якщо хочу відзначити цей вечір добре. І бажано на самоті.

*Через деякий час*

– Ні-ні, я не танцюю… – відмови від мене йшли раз за разом. Я так і не зрозуміла, що викликало у чоловіків таку бурхливу реакцію на мене. Немов із ланцюга зірвалися... Навіть Темні запрошували (Але не Вен і це дуже тішить мене) на танці. Є теорія про те, що можливо це все через мою екзотичну зовнішність (для темних - світлі ельфійки, та ж екзотика), проте крім мене тут є ще світлі ельфійки, так що вона відпадає.

На жаль, всі мої потенційні "партнери з танцю", отримували відмови від мене. Кожен. Ось тільки один з них, тих найтемніших, попався дуже впертий. Не розуміє мене. І справа, на жаль, не в мові.

– Вибачте, я ж вам сказала, що... – вкотре повторюю свою фразу, вивчену на зубок, за цей вечір. Але. Але мене дуже безсовісно перебиває дуже знайомий голос, а рука, гаряча, важка, опускається на мою талію.  Сильне тіло злегка притискається до мене, гаряче ж дихання б'є в мою світлу маківку. Я затримую на кілька секунд дихання.
–Друже, тобі ж дама чітко сказала: "Вона не хоче з тобою танцювати". Так що, пішов звідси і що б поруч із нею навіть не бачив.

– Але... – вираз обличчя потенційного "залицяльника" витягнувся, голос став тремтіти, як і руки.  З тонкого келиха виплеснулася від тремтіння рук, частина шампанського.

Гордо (!), задерши підборіддя, "Друже" промовчав і пішов, сховавшись середовища гостей... І більше ми його не бачили.

– Руки. – Чітко озвучила своє прохання в одному слові я, після відходу того чоловіка.  Але Вен не поспішав їх забирати, тому вони так і залишилися на моїй талії.

– Ну чого ти, Джуні, – усміхається він мені.
– Якщо ти цю секунду не прибереш їх - вони трохи згорять. – мало не цедила крізь зуби я, скидаючи чиїсь нахабні руки.  Ельф натяк зрозумів і прибрав їх, а я просто обернулася до нього обличчям.  Все такий же... Чортовсько прекрасний. Ці чіткі, грубі риси обличчя прикрашали численні шрами (деякі мої, деякі ні).

– Це і є твоя подяка, Джуні?  Яка ти зла сьогодні... – видихнув чоловік якось трохи сумно.
_ Вен, йди вже до своїх дам... Вони тебе вже зачекалися. Залиш мене. – Іноді, світла дівчинка, хоче бути темною. Сьогодні я дозволила бути собі такою, адже з Темними по-іншому ніяк! Особливо з ним.
– А я вже біля своєї дами... Жінки мого вечора. Ти гадала, я тебе не помітив?  Та тільки-но ти увійшла... – Ельф, від чогось тяжко зітхнув, а потім трохи підняв тон. – Диявол, Айлі, ти можеш не робити так?  Ти мене відволікаєш від думок!  – і цей зухваль скинув мої (!) руки з моїх (!) грудей, які весь час чіпали ланцюжок.  Кулон на грудях у вигляді листочка із золота. Мій улюблений, ніжний та акуратний. Люблю його чіпати іноді, стара звичка. Все ніяк не можу відучитися.
– Як так?  –  Уточнила я в нього все ж таки, не зрозумів його натяку. Чого це він?
– Не чіпати цей кулон і свої груди.  Ти... Ти змушуєш мене робити те, що не належить чоловікам мого рівня. Точніше дивитися туди, куди я поки що не бажаю дивитися. Поки що, Джуні, розумієш? - Неголосно відповів Вен, а я невдоволено склала руки на грудях, злегка насупившись.
– Т-ти… Та ти… – від такої заяви я почала навіть заїкатися.  Та як він... Та він знає з ким розмовляє?!  Знає, ще як, і походу спеціально дражнить... Ненавиджу його.  Усією душею та серцем. Горіти йому синім полум'ям у Пеклі!

– ЛЕДІ ТА ДЖЕНТЕЛЬМЕНИ!  –  Голосно, дуже, оголосив голос з невеликої сцени в глибині зали світлого ельфа. – СЬОГОДНІ, НА ЧАС ПЕРЕМИР'Я НАШИХ КОРОЛІВСТВ, МИ ПІДГОТОВИЛИ ВАМ СЮРПРИЗ!  І ОГОЛОШИТЬ ЙОГО КОРОЛЬ ЕЛЬТОРІЇ - ТЕРІЇЛ МАКСВЕЛ ЛЕРОН VI! – На сцену вийшов наш Король, (як завжди при параді) і почав говорити:
– Наш бал уже відкритий... Проте, сюрприз полягає в тому, що... У нас є традиція... Давним-давно... – він оглянув залу та посміхнувся чомусь. – Отже, гаразд, не ходитиму навколо та навколо. Це буде примирливий танець двох найважливіших представників наших рас: Айлі Мерілін Джоун Хоффел III та Веніела Редерріні.  Маестро, музику будь ласка!  –  І заграла музика.

Між нами повисла тиша. Танець. Із ворогом.  Та ще й традиційний. Примирливий. Що ж... Це буде цікаве видовище, і я щиро сподіваюся, що після нього всі залишаться живими.

– Міледі, чи не зробите мені честі запросити вас на танець?  – відразу схаменувся Темний ельф і схилився в поважному поклоні, простягнувши мені руку.  Відповіді звичайно від мене не чекав (адже він був очевидний) і я, присівши в реверанс, виклала свою долоню в його:
– Міг би й не питати, – шепнула йому на вухо, коли він почав вести до центру зали.  Світ наче застиг... Час зупинився. Усі дивилися лише на нас.  Нас, двох ворогом, танцюючих вальс.... Танго, звичайно, було б цікавіше, проте це був би вже перебір.