Глава 24

♥

– Я так розумію знайомити вас не потрібно, - заговорила секретарка. 
– Якщо всі в зборі, почнімо! – брат відразу перевів тему та стиснув мою руку під столом.
Минуло 2 години довгих переговорів.
– Ще раз прийміть мої вітання, – юрист з посмішкою потиснув мені руку. – Ваш батько завжди казав, що ця компанія буде під пильним поглядом вимогливої власниці. Не підведіть його, – я широко посміхнулась та кивнула головою.
– Тоді не будемо заважати. Влаштовуйтеся на новому місці й до зустрічі, – сказав юрист компанії та піднявся зі свого місця. Поки всі прощалися, поглянула на свого підлеглого. Шкіриться, негідник! Нічого, я ще покажу хто тут хто. Поки я складала план помсти, всі розійшлись. Залишився брат та сестра.
– Ну що ж, Аделіно Олександрівно, вітаю вас! – сказала сестра та поцілувала мене в щічку.
– Дякую! – сестра ніяково відвела погляд, а я зрозуміла, що це ідеальний час серйозно поговорити. – Мені здається, що час поговорити, Мія.
– Я так не думаю, тим паче в мене плани, – сестра нервово почала збирати речі та йти геть, але брат лиш одним поглядом зупинив її.
– Сядь, ми не малі діти й маємо врешті-решт поговорити, – сестра нервово видихнула та сіла за стіл. Я недовго думаючи, дістала три склянки та заповнила їх батьковим напоєм, що лежав у барі.
– Адо...
– Ні, Нік! Я не зійшла з розуму. Своїми вчинками вона показує, що вже доросла, тому від склянки гіркої рідини не відмовиться. Дорослим можна, – сестра подивилась на брата й впевнено влила весь вміст у рот. Через декілька секунд почала сильно кашляти та просити води.
– Що таке? Обпекла горло? Доросла людина такого не допустить. Вона розраховує кількість випитих ковтків, які не зашкодять її здоров'ю, як зовнішньо, так і внутрішньо, – зі злістю відсунула стільчик й сіла напроти сестри. – Мія, ти ще дитина! Дорослою ти будеш, коли пройдеш шлях, який здавалося б ніколи не зможеш пройти. Чому ти не йдеш на контакт? Чому відсторонюєшся?
– А ти чому!? Думаєш я не знаю, як тобі тут? Думаєш не знаю, чому ти завжди з братом? Я хочу мати сестру, а не просто знати, що вона існує. Я хочу бути з тобою поруч завжди. Давати або отримувати поради, насолоджуватись життям разом з сім'єю. Чому ви так зі мною? Нік, чому? Чому ти не дозволяєш мені бути вашою сестрою? – сестра гірко кричала, а сльози текли з її очей.
– Пробач нам, прошу! Так, ми негідно вчинили з тобою, але так було потрібно. Я не хотіла, щоб ти знала, як може бути тяжко в житті. Не хотіла, щоб проходила мій шлях, – провела пальцями по її волоссю й подивилася в очі, наповнені слізьми.
– Ти маленька, розумна дівчинка в якої життя повинно бути найсолодшим у світі. І я повинна його таким зробити, тому що обіцяла батькові піклуватися про тебе. Зрозумій, що я хочу лише кращого для тебе. Хочу, щоб ти жила, а не існувала, як я.
– Адо, я ще тут і чую, що ти говориш, – брат присів до нас та обійняв. – Зараз головний в сім'ї я! Тому я нікому не дам просто існувати, Адо! – перевів погляд на сестру. – Мія, Ада дійсно права. Ми не хотіли, щоб ти бачила страждання сестри, тому що зараз й так багато проблем, але ми обіцяємо тобі, що від сьогодні будемо найкращими братом та сестрою.
– Справді?
– Так! А тепер, як брат я тобі кажу, щоб через 10 хвилин ти була в університеті! – сестра почала сміятись та обіймати нас.
– Як скажеш, злий братику. Люблю вас!
– І ми тебе...
Сестра з посмішкою вибігла з кабінету, а брат підняв стомлені очі на мене.
– Мені треба напитись.
– Оу, що я чую? – з сарказмом запитала в брата та плюхнулась на диван до його.
– Як мені все набридло... Хочу банально напитись, когось побити й трахнути першокурсницю за клубом!
– О Боже, Нік! Не треба мене посвячувати у всі тонкощі твоєї втоми.
– Адо, досить розумних слів на сьогодні.
– Мовчу. Хоча я теж хочу напитись, вирвати волосся незнайомій лярві й прокинутись із неймовірно-привабливим хлопчиною, який...
– Все, все твоя взяла. Сьогодні п'ємо! – сказав брат й піднявся з ліжка.
– Нічого, що в мене робочий день?
– Заспокойся, ти ж головна! – відкриваючи двері додав. – Мію не забудь! І моя тобі порада – зателефонуй подругам.
Хлопець вийшов з кабінету, а я з великою радістю пішла працювати.
– Господи, жах! – відкинулась на спинку стільчика й втомлено застогнала. – Все, досить. Мій мозок й шлунок не витримає цих знущань, – підійшовши до дверей, зотіла відкрити двері, проте моя секретарка зробила це швидше.
– Аделіно Олександрівно, ви не виходили цілий день. У вас там все добре? – перелякано сказала дівчина. Та побачивши мене почала сміятись, а через хвилину додала:
– Я вас зрозуміла, йдемо їсти!
– Молодець! Нагадаєш, щоб я тобі підвищила зарплатню, – дівчина почала сміятись й підхопила мене під руку. Через декілька хвилин ми були на місці, де збиралися всі працівники – місцевий ресторан.
– Який тут аромат, – подумавши, як ця їжа смакує відразу кинулась до столів, де це все стоїть.
– Ей, тут черга! – крикнув працівник, але коли побачив до кого він це сказав – відразу замовк.
– Розслабся, – подивилася на бейджик, – Ромо! Сьогодні не звільняю, – хлопець почав сміятися, а я набравши їжі пішла до столу, де на мене чекала Ольга.
– Ого, я думала ви їсте лише капусту, – сказала дівчина, чим змусила мене голосно засміятися.
– Олю, навіть не знаю, чи прийняти це за комплімент, чи за образу.
– Я не хотіла вас...
– Тебе, Олю, тебе.
– Це ж якось не коректно. Ви моє керівництво, а я ваша підлегла.
– Олю, у мене зараз криза на подруг, тому ти мусиш зі мною дружити.
– Я вас... тебе зрозуміла.
– Хух, навіщо я так багато їла? – відкинулась на стільчик та подивилась на свій живіт. – Таке відчуття, ніби слона з'їла!
– Не переймайся, ти не одна.
– Розкажи мені про директора фінансів.
– Ох, ви дійсно хочете знати про його все?
– Так, Олю викладуй.
– Він працює тут приблизно рік. Спочатку був дуже суворий й завжди критикував кожного, але його личко перекривало нестерпний характер. З часом почав більше спілкуватися з колективом, але був один мінус...
– Який?
– Він водив сюди дівчат для...
– Я зрозуміла для чого. Далі.
– Та одного дня він прийшов дуже злий. До речі, це було коли помер головний, ой вибач я...
– Продовжуй, Олю!
– Так от, тоді він прийшов такий злий, що всі боялися до його слово сказати. Звільнив половину працівників, а потім ще й примудрився побитися з твоїм братом.
– Це вже цікаво, – виходить Нік знав, що він тут працює. Авжеж знав! Це тільки я нічого не знала.
– Після того, як дізнався, що ви будете новим керівником, відразу ж перестав водити сюди дівчат та повернувся до звичного образу життя.
– Прекрасно, а тепер покажи де вхід у його відділ, – секретарка показала на двері і я відразу піднялася з місця. Я не знаю, що зі мною сталося, але я хотіла вмазати цьому придуркові. Злість й образа змішались в одне ціле, тому не гаючи часу пішла на зустріч новим проблемам. Зайшовши до відділу фінансів побачила зацікавленні погляди працівників.
– Вибачте, а де кабінет головного?
– Ось там, але до його можна лише керівництву, – висока блондинка з накачаними губками, оцінювальним поглядом пройшлась по моєму тілі, – тому вам не можна.
– Серйозно?
– Так, – відкривши журнал, сказала дівчина.
– Відколи це працівники розглядають журнали під час робочого дня? – сівши на стіл за яким вона працює, нахабно закинула ніжку за ніжку.
– Слухай, кицю! Ти нічого не сплутала? Ти знаєш хто я? Ні? Краще й не знати, якщо не хочеш проблем. Тому моя тобі порада, забирай свої прекрасні ніжки з мого столу і котись звідси поки я не викликала охорону.
– Відколи ми перейшли на "ти"? – зверхнім поглядом подивилась на білявку та встала зі столу. – Тепер слухай мене уважно. Я не знаю й знати не хочу хто ти, але знаю одне – тут ти вже ніхто. Збирай свої речі й котись куди подальше, – білявка закліпала довгими віями й хотіла щось відповісти, але я зробила це за неї. Повернувшись до колективу цих недоумків, голосно сказала:
– Всім доброго дня! Мене звуть Ланджер Аделіна Олександрівна і я новий директор цієї компанії. Я так зрозуміла, що до вас ця інформація доходить занадто пізно, тому прийміть моє появлення сюди, як комплімент. Прошу віднестися до мене та роботи з повагою. Я не хочу бачити журналів на робочих місцях. З цього моменту ви працюєте, а не б'єте байдики. Дякую за увагу!
Ще раз пройшовшись поглядом по офісу, пішла до кабінету «головного». Відкривши двері, підняла очі до верху та відкрила рот, щоб привітатися, але те що я там побачила змусило моє серце битися частіше. Кріс стоячи над дівчиною цілував її з неабиякою пристрастю. Очі наповнились слізьми... Знову не вистачає повітря, а ноги не тримають. Він побачив мене та з очима сповнених страху, почав наближатися. Рефлекторно почала йти назад й ледь не впала від нестачі сил. Хлопець швидким кроком підійшов до мене та різко обійняв за талію.
– Адо, Адо, ти чуєш мене? – нервово почала махати головою в боки та задихатись. Потрібно втікати звідси. Не знаючи, що роблю вирвалась з його обіймів й без зайвих слів побігла до себе.
– Дідько, Адо! Куди ти втікаєш!?
– Що ти хочеш? – з ненавистю крикнула в лице хлопця та відштовхнула від себе.
– Заспокойся, Адо! – хлопець з силою торкнувся до моїх плечей та спокійним голосом сказав. – Заспокойся! Що з тобою?
– А тобі то що? Яке тобі діло до того, як я?
– Адо, що ти верзеш? Декілька хвилин тому ти не могла стояти на ногах й дихати. Я маю знати, що з тобою!
– Навіщо? – крикнула у відповідь.
– Тому що кохаю тебе!
– А я тебе ненавиджу!
– Не вірю!
– А я не вірю тобі... Ти щойно цілував її... Торкався губами її шиї, а зараз кажеш, що кохаєш мене... Який же ж ти покидьок. Забирайся звідси! – почала кричати й знову відштовхнула його.
– Адо...
– Йди! – хлопець зі всієї сили відкрив двері й вийшов. Захлинаючись слізьми, подзвонила до брата.
– Слухаю.
– Забери мене звідси! Негайно!
– Їду.