Глава 9. Крістіан ♡

♥

Після тяжкого дня спати ліг я ще о десятій вечора і без жодних думок виключився.
– Господи, Каріно вимкни той телефон, – не задоволено наказав білявці, яка лежала поруч. 
– Мм, сам вимкни він на твоїй стороні, – сказала дівчина і занурилась під ковдру. 
– Трясця його матері, хто там дзвонить в таку годину!? – встав з ліжка та пішов на звук телефона. Оу... нічого собі мала злюка телефонує, та щей о першій годині ночі.
– Адоти не думала, про те щоб наша розмова вийшла добре, потрібно дзвонити тоді коли я просинаюсь, а не тоді коли я сплю! – звісно я хотів сказати їй інші слова, але вона досі не вибачилась. 
– І тобі доброї ночі, я тут подумала... 
– Ого, а ти вмієш думати? – перебив її. 
– Крістіан не руйнуй мій настрій! Я хочу побачитись, – побачитись? Мала точно не в собі. 
– Ти пила щось?  
– Так, – я вже хочу її вбити – американо з молоком.
– Як смішно! Кажи адресу й час коли тобі зручно зустрітись. 
– Зараз в центральному парку.
– Зараз? В центральному парку? Господи, де ти взялась на мою голову?
– Незнаю, бувай! – збила виклик. 
От що за дівчисько? Звісно я хотів її побачити та почути її голос, але ж не вночі! Я відразу пішов до ванної, вмився та одягнув перший ліпший одяг. Взяв ключі від машини та квартири і поїхав шукати пригоди на «п'яту точку».
Приїхавши до парку поставив машину на стоянку і пішов шукати мале чудо. Здалека я бачив, що хтось лежить на лавці. Спочатку думав, що це якийсь безхатченко, але підійшовши ближче зрозумів, що цей безхатченко – маленьке чудо, яке трясеться від холоду. 
– Адо, ти чому вся мокра!? Та щей лежиш на холодному. Взагалі з головою не дружиш? Швидко вставай і їдемо додому переодягатись! – я відразу підняв її за руку, щоб вона встала. Одне питання крутилось в моїй голові, як я допустив, щоб вона сама вешталась по парку вночі? 
– Ейй, спокійно тату! Я просто потрапила під дощ, а лежала тому, що ти занадто довго їдеш, – щей кепкує.
– Ти будеш кепкувати чи ми поговоримо нормально? – досить серйозно сказав. 
– Поговоримо нормально, – усміхнулась і я побачив, як вона трясеться. 
– Так діло не піде, їдемо в тепло. Вже! 
– Дідько, з тобою не можна посперечатись, – дівчина надула губки. – Доречі, я теж своєю машиною тут.
– Окей, сідай в свою та їдь за мною, – за двадцять хвилин ми приїхали до мого будинку. 
– Ей, я щось не зрозуміла де це ми? – обурюється, ну звісно вона мабуть думала, що ми поїдемо до її будинку. 
– Це мій будинок і ми йдемо тебе гріти! 
– Я не піду сюди! – склала руки і ображається.
– Я рахую до трьох, або ти йдеш, або я беру тебе на руки і тоді ти точно йдеш.
– Дідько, та йду! – ну звісно йдеш, де ж ти дінешся. Ми зайшли до будинку і вона з подиву аж «ахнула», ну звісно. Великі панорамні вікна відкривали вигляд на Дніпро, а на підлозі лежали пледи, ноутбук та великі подушки. На великих кавових стінах красувались картини моєї сім'ї, а в кожному куточку стояли високі рослини, які виростила моя мама. Посеред кімнати стояв білий шкіряний диван, напроти його на стіні висів великий телевізор. Цю кімнату і кухню розділяє барна стійка, дверей немає. На другому поверсі: 1 спальна, 2 гостьових, 2 ванни, спортзал та ще декілька не дороблених кімнат.
– Ей, ти так і будеш мовчати? – порушив тишу перший.
– В мене 2 запитання. Перше – де ти взяв стільки грошей на таку квартиру, а друге – чому ти тут не жив, коли посварився з батьками? – упс.
– Я працюю з татом в його компанії, гроші діляться 50/50 і як ти зрозуміла, це не маленькі гроші. А щодо другого запитання, мені було сумно одному, тому вирішив краще пожити у вас і злити тебе кожного ранку. 
– Ой, як смішно, – я дивився на неї і мимовільна посмішка з'явилась на моєму лиці. – Ти мені дасиш, щось одягнути чи я так і буду стояти мокрою? – тааа, ніжність ненадовго залишилась з нею.
– Яка ж ти злюка! Біжи на другий поверх найди мою спальну візьми те, що дивиться на тебе і йди до душу! 
– Я звісно все розумію, але ти не можеш саменький найти мені одяг і показати де ванна. Взагаліто я в тебе в гостях! – склала руки в боки і обурюється. 
– Слухай це ж не я зателефонував тобі о першій годині ночі і сказав: «я хочу поговорити». Давай йди швидко, а то ще захворієш! – бідненька незнає, що сказати і стоїть дивиться на мене – Ада я сказав швидко! 
– Та йду, – я не кулінар, тому в холодильнику зовсім нема їжі. Думаю вона не відмовиться від шкідливої їжі, яку я зараз замовлю. Пройшло хвилин тридцять і моє замовлення приїхало, а Ада й досі не вийшла з душу, тому вирішив перевірити. 
– Адо, ти ще там жива? – постукавши в двері, запитав. 
– Жива, я вже йду! – відкрились двері, а переді мною стояла маленька дівчинка в моїй футболці і халатику, який діставав майже землі. 
– Знаєш, якби ти не була таким їжачком, який випускає голочки коли я підходжу, то я б міг тебе обійняти, а так вибач просто скажу, що ти дуже красива. 
– Дякую, – подивилась на піцу – тільки не кажи, що ми зараз будемо їсти. 
– Звісно будемо і ти будеш теж!
– Ее, ні! 
– Так, Адо, так! – взявши дівчину за руку, повів її до себе в спальню. Дивившись мультик і смакувавши піцу я замітив одну річ, яка сильно мене здивувала – біля цієї дівчинки, я був маленьким хлопчиком, який забуває про все на світі і бачить тільки її. Я закохуюсь і це страшно. Дивлячись мультик я згадав, що вона хотіла про щось поговорити. Але коли я хотів її запитати про це то зрозумів, що вона спить. Тому я обережно її поклав на ліжечко, дістав ковдру та вкрив. Я довго вагався чи йти в іншу кімнату, але потім подумав, що це ж моя квартира – сплю де хочу, тому ліг біля неї. Вона бачивши сон обійняла мене і лягла на мої груди. Серце защемило і я зрозумів, що хочу забрати її від всіх та всього. З такими думками поринув в сон. 
Аделіна. Прокинулась я від того, що наш Кріс не вміє нормально спати. Два рази я була б на підлозі, якби не прокидалась вчасно. Він знову мене спихав, але на цей раз я не витримала. 
– Кріс, ти тут не один, я теж хочу нормально поспати й бажано на ЛІЖКУ! – крикнула. 
– Ну та вибач, що я зроблю? Я звик спати один. 
– Ну вибач, але це ж не я лягла біля тебе, а ти біля мене! 
– Адо, я можу піти, якщо ти схочеш, – я звісно злюсь, але мені краще коли він біля мене. Ну що? Мені просто страшно самій і все. 
– Твоє щастя, що я просто боюсь спати сама не в своєму домі! – на годиннику була 5-та ранку, тому спати я ще хотіла, а ще мені дуже сильно боліла голова і це не дуже подобалось.
– Ходи зігрію, а то трясешся! – хлопець обійняв мене за талію і притягнув до себе. Пручатися сил не було, тому піддалась, тимпаче я сама хотіла поніжитись в його обіймах. Ми швидко заснули і я на мить забула про всі наші сварки і про те, які можуть бути болючі стосунки з хлопцями...