Глава 1

♥

– Адо, прокидайся! У тебе перший день в університеті. Дідько, Аделіно, негайно прокидайся! – почувши чоловічий голос з іншої кімнати, я відкрила очі, зрозумівши, що сну більше не буде.
– Що таке? – глянувши на годинник свого телефона, відповіла я. – Навіщо так рано мене будити? – незадоволеним голосом запитала в брата, розуміючи, що зараз лише шоста година.
– Певно ми не хочемо чекати нашу красуню цілу вічність. А все тому що... – каже сестра, дивлячись на брата.
– Мія, мені пасує ця помада, а ця сорочка, а ці туфлі? Чорт, я не можу нормально нафарбуватися. Чому не можна було мене збудити раніше? – перекривляє брат.
– Нік! – крикнула я, кидаючи в його подушкою. Безтурботний сміх пройшовся повз кімнату, а через декілька хвилин сестра й брат опинились у моєму ліжку.
– Ну що принцеси, ви готові підкорювати серця всіх хлопців? – запитав брат, який влігся посередині та обійняв нас.
– В нашій сім'ї Мія головний серцеїд, тому вона завжди готова, – підморгую сестрі й сміюсь.
– Адо, а коли ми вже познайомимось з твоїм хлопцем, а не щотижня з Міїними, – запитав брат, а сестра лиш закотила очі й вдарила брата. 
– Так, заспокойтесь, ви бачили котра година? Піднімайтеся і геть з моєї кімнати, – швиденько піднявшись з ліжка, вказала пальцем на двері.
– На найцікавішому... Тільки давай швидко, щоб ми тебе не чекали, – обурено сказала сестра й вийшла з кімнати, тримаючи брата за руку. Я швидко пішла до ванної кімнати, зробила весь свій ранковий ритуал та повернулась до гардеробної. Мій погляд зупинився на молочній блузі на довгий рукав та чорній спідниці олівець, яка була трішки нище колін. Своє темно-каштанове волосся вирішила злегка накрутити та зробити легенькі локони. Ніжно-нюдовий макіяж на моєму лиці вже був готовий за декілька хвилин. Доповнити свій образ я вирішила невеликими підборами білого кольору та прикрасами.
– Я готова, – спускаючись на перший поверх, вигукнула я.
– Ми теж, – відповів брат, який стояв разом з Мією. Сестра була у вишуканій білій сукні до колін та туфлях на невеличкому каблуку. Брат був одягнений в атласну, чорну сорочку та діловий костюм, який бездоганно підкреслював його статус та зовнішній вигляд.
– Ну й навіщо так гаряче? – запитала я.
– Те саме хотів запитати тебе. Ця спідниця дуже гарно підкреслює твої сіднички. Мабуть, ранкова розмова подіяла на тебе, – підморгнув брат.
– Ходімо вже, – разом ми пішли на вулицю. Брат відкрив двері новесенької машинки, сестра поперед мене залізла на переднє сидіння, щоб похизуватись перед однолітками. От же ж, дівчисько! За двадцять хвилин ми під'їхали до її школи, де вже були наші батьки.
– Все буде добре, моя найдорожча випускнице, – звернулась я до Мії та поцілувала її в щічку.
– Вибач, що ми не можемо розділити цей день з тобою.
– Ми тебе дуже любимо, – втрутилась я. – Все біжи, не запізнюйся.
– Я люблю вас, – сестра обійнявши нас, побігла до батьків. 
– Хвилюєшся? – перебив тишу брат, під'їхавши до університету.
– Поруч з таким красенем братом – ні! – впевнено відповіла Ніку. Ми зупинились біля вишуканого університету. З віконця машини я побачила своїх подруг: Мері, Алісу та Анжелу.
– Ну що ходімо? – запитав брат.
– Ходімо.
Брат відкрив мені двері та подав руку, одягаючи окуляри. Поряд з ним я відчувала себе впевненою, тому прямувавши до університету легкою ходою, я відчувала на собі погляди студентів. Звичайно, що це нормальна реакція, тому що мій брат «лице» цього університету. Не дивно, що всі старшокурсниці хочуть мене прибрати зі шляху, не підозрюючи, що я його сестра. 
– Приймайте вашу спокусницю, – сказав брат моїм подругам й відійшов до друзів.
– Так, ти хочеш всіх хлопців спокусити? – запитали мене дівчата.
– Та годі вам! Це в мене таке питання до вас, — дівчата лиш посміялись, а за декілька хвилин ми всі разом пішли в середину університету. День за знайомствами пройшов непомітно.
– Дівчата наступної суботи вечірка на честь першокурсників. Ми йдемо? – запитала Мері, вийшовши з університету.
– Не знаю, – відповіла я. Хоча і так знала, що не хочу нікуди йти. 
– Так, Аделіно ти йдеш і ми всі теж йдемо. Перший курс все-таки, дівчата, – втрутилась Аліса, дивлячись на мене щенячими очима.
– Ну гаразд, вмовили.
– От і чудово. Все, за мною приїхали. До зустрічі! – сказала Анжела й побігла до машини. Згодом решта дівчат теж поїхали додому. Я зателефонувала братові, чекаючи його на вулиці. Той сказав підійти до вхідних дверей та чекати на його. Я чекала. Довго. Дуже довго. Вже за годину, я була сильно зла і мої емоціїї брали вверх наді мною. Побачивши, що брат виходить з друзями на подвір'я відразу встала зі східців і побігла до його.