5 частина

Знову день і знову до школи. Дівчина швидко зібралася, але перед виходом сиділа перед кружкою та, вдивляючись у неї, думала. Вона думала, як їй все це набридло. Філософські роздуми перервав дзвінок тітки. 

-Ало! Ело, ти як? 

-Все добре. 

-Дивись чого я дзвоню. Завтра в дідуся твого день народження і хочу сказати щоб ти не забула прийти й цього року нічого вже не купуй. Якщо ти прийдеш він буди сяяти від щастя.

-Та я пам'ятаю.

-Це добре. Бо ти у нас вчишся, ти молодець, просто нагадую щоб не забула. Ми тобою пишаємося.

-Дякую. Мені пора в школу. До побачення!

-Так, до зустрічі. 

Ось і почалася буденність. Нічого нового, все як завжди. Словесні приниження особистості та моральний тиск від вчителя математики. Містер Карпентер знову зазначив, який клас найгірший, як ледь не всі вчителі, але на відміну від інших цей кадр ніколи не старається пояснити краще, тому каже опрацьовувати тему самостійно. 

З останнього уроку фіз-ри всіх відпустили. Ела швидко взяла куртку та збиралася перед дзеркалом, що висіло прям над її місцем. 

Дівчина вдягла куртку, підключила навушники до телефону та надягала їх. У вухах грала  "This love". Поки вона поправляла волосся до неї підійшов Вільям. 

-Привіт. 

Елена обернулася до нього з очима розміром з гарбуза. 

-Гарно виглядаєш,- юначка глянула на свій одяг. Вона одягнена у звичайні блакитні джинси та білу кофту. 

-Що ти хочеш?

-Чому одразу, я щось хочу?

-Я так ледь не кожного дня до школи ходжу,- відповіла панянка. Вона бачила, що в періоді уроків та перев Віл кидав на неї свій погляд, але не розуміла чому.

-Розумієш, раніше взаємовідносини між нами не були хорошими та я хочу це виправити. 

-Звідки в тебе стільки слів набралося?

-Можливо я тобі здавався...

-Неасфальтованис бидлом.

-Так. Але я справді хочу помиритися. До речі,- він витяг зроблений тест,- ось!

-Ого. Все-таки у тебе є совість. Я подумаю над твоєю пропозицією. 

-Вже післязавтра буде ярмарка. Підеш на неї зі мною? Просто погуляємо й поговоримо.

Ела стояла у повному шоці. 

-Я... навіть не знаю. Не думаю, що я зможу. Тай, нащо тобі це?

-Я хочу помиритися, справді! А як можна найкраще помиритися, аніж як поговорити.

-Ти правий. Ну... 

-Я тобі навіть каву чи чаю куплю, хоч глінтвейн. 

-Не треба. Добре, я піду. 

Ела надягла навушники, взяла тест та пішла до виходу. 

-У неділю о 16:00!

-До-бре!- протягла вона. 

Хоча їй це здавалося дивним, але краще пожаліти про те що зробила, аніж пожаліти що не зробила