4 частина

З моменту, як батько дівчини поїхав пройшло два тижні та три дні. 

Ела, як завжди, наполегливо вчилася та працювала. Її не хвилювало нічого окрім навчання. 

Дівчина сиділа за столом готуючись до заняття з Вільямом. Глянувши на годинник дівчина піднялася з стільця та попрямувала на вихід.

За п'ять хвилин Ела сиділа у кафе. Тимчасово вона проводила заняття там. До кафе прийшов хлопець та сів навпроти. 

-Привіт. Сідай і розпочнемо. 

-Може хоч щось замовимо. 

-Ми тут не аби їсти. І ти взагалі-то ти запізнився. 

Вільям перевернув очі та замовив чаю.

-Ось,- дівчина поклала на стіл тест. 

-Що це?

-Ти закінчив тему. Ось тест. Я ж задала на домашнє повторити тему. 

Юнак підсунув папірець блище. 

-Та скільки ще тої макулатури? Ти хоч світ бачиш за цими папірцями?

І тут Елі зірвало дах. Більше місяця вона ігнорувала дурні та недолугі жарти, але на цьому моменті терпіння закінчилося. 

Вона не кричала, ні, але її злий тон мало б хто витримав. 

-Та скільки можна? Так, мені набридло сидіти з папірцями, але я мушу це робити. Я теж би хотіла просто жити, не турбуватися чи мені стане грошей на обід, чи я залишуся без обіду. Мій батько в іншій країні, моя мама взагалі померла. Я старалася жити, не думаючи про те, скільки я витрачаю. Я сама заробляю на свої підручники та довбані лабораторні та практичні зошити. Я навіть готова була працювати з тобою і все, що я хотіла це те щоб мені дали працювати. Більшість батьків проти такої репетитори, бо: "Ти ж сама дитина. Що ти навчиш?". Знаєш, все-одно. Не потрібно мені ваших грошей. Збережу собі нервову систему. Бувай. 

Дівчина забрала сумку та пальто. Вона вийшла з кафе та напрямилася додому. Краще вже голодувати, аніж вислуховувати це все від Віла. 

***

Хлопець сидів в шоці та все-таки його, десь глибоко в душі, шкрябала совість.

 Коли Ела пішла він глянув у чашку, потім відкинувся на крісло. Вільям думав про те що сталося. Доки юнак думав, його очі ковзали по прихіщенню та впав на папірці, що принесли Ела. 

Тихий шум в кафе давив, темні шпалери опускали його в якусь бездонну яму з якої самим не викарабкатися. Єдиним джерелом світла були два вікна та прозорі двері на балкон. 

-Ой та все-одно!- відпив він чай та поклав чашку на стіл. Одразу після цього він спер лікті об стіл та сховав обличчя в долоні,- Не все-одно.

Тихо промовив він. Покликав офіціанта та розрахувався. Віл збирався йти і перед тим, як зробити крок від столу він знову глянув на тест і вирішив взяти його.