1 частина

Сірість знадвору просочуваласядо кімнати дівчини. Наче туманом, обвивала кіммнату, дихала у потилицю холодним. Цю прохолодну тишу розірвав дзвінок будильника, що і змусив дівчину підветстися. 
Вона потерла свої очі та роздивилася кімнату, наче у ній з'явилося щось нове. Елена повільно попрямувала до ванни та вмилася теплою водою. Трохи погріла руки та потягнулася, щоб трохи розім'яти втомлене тіло. 
Її каштанова коса впала на плече. Від сну вона була трохи неохайною, чого і треба було очікувати. Карі очі вдивлялися у відображення. Оглядали шкіру, що видавалася теплішою за атмосферу, що була надворі. Своєю смуглявістю,шкіра видавала усі поцілунки сонця, що отримувала дівчина протягом літа. Але Ела знову нагадала собі, що надворі листопад і годі було очікувати хоч якогось тепла. 
Вона босими ногами повернулася до кімнати та швидко одягла старий потертий, але теплий светр. Він був вицвілого бузкового кольору. Цей светр Ела взяла одного разу у мами, зараз це одна з ти речей, яка могла нагадати темло обіймів неньки.
Від смерті матері пройшло три роки. Цього часу було достатньо, щоб пропустити це через себе та продовжити жити. Елені так точно. Її батько було складніше. Він окрім трауру відчував страшенну вину, адже він хірург і не розумів, як під час операції його колега міг допустити такої помилки. Одна річ, а забрала життя. Але зараз Андре, себто батько дівчинки, наче відійшов з втратою.
Чоловік тільки встиг оговтатися від одної проблеми, як на заміну прийшла інша. Останні роки не вистачало грошей, хоча наче його зарлатня повинна бути висока, але ні. Вона була мізерною в порівнянні, наприклад, з його колегами, які виконували такий самий об'єм роботи. 
Через це Ена підробляла у кафе офіціанткою та репетитором з історії, адже цей предмет їй давався найкраще. 
Вона сиділа за столом та п'ючи свій теплий чай, дописувала вправу з алгебри. За вікном було похмуро, листя прилипало до скла вікна, наче просилися до теплої кухні. Моросив дощ. На землі одні калюжі. У таку погоду хочеться сидіти дома, закутатися у теплу ковдру і дивитисяякийсь серіал чи читати книгу. Точно немає бажання йти до того пекла на нашій планеті - до школи. І навіть з урахуванням, що то певло, клімат там не відповідний, адже було холодно як на північному полюсі, хоча й кажуть, що школу опалюють. 
Закинувши зошит до рюкзака, Ела швидко поставила свою чашку в умивальник та пішла взутися. Закрутила на шиї теплий шарф та зібравши дощ рушила. 
Окрім відбути у школі цей день, у неї була справа. Знайшлася людина, що хотіла її найняти як репититора, тому після школи Елена йде на співбесіду.
Але зараз третій поверх та її клас, що, як завжди, гудів від розмов. За кілька хвилин почався урок літератури та прийшов вчитель. Він пояснював тему, як тут постукали в двері. До класу зайшов Вільям, 
-Вибачте за запізнення, можна ввійти? 
Ела ледь витримала спокійне лице, адже шок просто виривався назовні. Тобто це зараз Вільям Брайн просить вибачення за запізнення? Це, насправді, приємно шокувало. 
Звісно вчитель дозволив сісти. Віл поклав на стілець сумку, зняв вовняну куртку, повішав її на вішак, швидко розстріпав трохи вологе, русяве волосся. Тихо опустився на місце та стежив за словами вчителя. Його зелено-карі очі дивилися то на дошку, то на зошит. 
Після уроку настало перше коло пекла. Перерва. Ела намагалася якнайшвидше покинути клас, але відчуває, як у спину щось прилетіло. Обернувшись, побачила їдку посмішку Клер. 
-Ну і що ти робиш? 
-Я допомагаю. Можливо ти зрозумієш, що цей мотлох, - каже вона про її светр і заливається, разом з іншими, сміхом. Елена тихо фиркнула, випрямила спину та глянула прямо на неї. 
-Я б могла кинути, щось у твоє лице, щоб ти зрозуміла, що отрібно змити цю штукатурку, але ж я цього не роблю. 
І доки Клер намагалася зрозуміти слова Ели, дівчина прихопила свою Агату Крісті та втекла подалі від цього зміїного кодла. 
***
Клер змогла тільки обуритись та полаятись на неї. Вільям глянув на однокласницю та промовив: 
-Ти б деколи помовчала, а то переоцінюєш свої можливості. 
-Що? Віл, ти що переохолодився? Якого ти її захищаєш? 
-Я не захищаю її, - сказав він не зацікавлений у діалозі.
-А що це тоді? - гадула вона губи відкинувшись на стільчик. Вільям хвлину мовчав, займаючись своїми справами, але все-таки каже: 
-Кажу, що твоя поведінка дурна, простими словами. 
Вона вже хотіла встати і почати сваритися, але її притримав хлопець, кажучи: 
-Облиш, він об голову здається вдарився. 
Дівчина сіла та обернулася до Віла спиною, на що той тільки закотив очі. 
***
Уроки проходили швидко, на щастя. Елена спішила до кафе на співбесіду. Там чекала дуже красива жінка. Русяве волосся заплетене колосом, витончена вігура, карі очі в змішанні з світлою шкірою. 
Ела видихнула та підійшла до неї. 
-Добрий день, місіс Робертс. 
-Добрий, - жінка встала, щоб привітатися та поважно всміхнулася, - Прошу, присідайте. 
Вони сіли за столик. На Ену там вже чекала темла кружка чаю. 
-Отже, міс Соутр, у вас є певний стаж?
-Так. У мене було три учня. Люди були задоволені моїм викладанням. Закінчували співпрацю з різних причин. 
-Гаразд. Ви б могли викладати моєму сину? Йому 17, він ваш одноліток. 
Елена насправді здивувалась і затривожилась. 
-Я ще не мала справу з однолітками, але думаю, усе буде гаразд. 
-Я була б вельми вдячна, - промовила вона, - щодо ціни? 
-Я беру оплату погодинно. Заняття коштує 15 фунтів. Ціна договірна. 
-15? - здивувалася жінка та глянула на юначку гострим поглядом. Ела одразу занервувала. 
-Так.. але.. але можна меншу. наприклад 12, цього теж вистачить, - одразу почала казати вона нервово стискаюи кружку. Щоб прикрити нервозність відпила чаю. 
-Ні, ви що, це мало. Це  ніщо. Мій син ваш одноліток, і я просто хочу щоб він добре здав екзамени. Ще й.. - місіс Робертс наче завагалася, але це була тільки мить, - наразі у нього складна ситуація, і Віл може видатись важким. Насправді він дуже розумний, просто не завжди..  і не всім.. це показує. Ми наймали йому різних репетиторів, але більшість не могла знайти спільну мову.
-Я можу зрозуміти. 
-Я буду платити 20 фунтів за годину.
Елена ледь чаєм не подавилася, але одразу ж прикрилася. 
-Що? Це надто.. ви що, не потрібно. 
-Потрібно. Я хочу, щоб ви змогли. І.. дрібниця на майбутнє: Навчіться давати тверезі оцінки своїй праці. Так точно не будете нещасні. 
-Дякую вам. Я обов'язково спробую налагодити з ним контакт, постараюсь не розчарувати.
-Приємно мати справу. - вона протягнула руку, Елена потиснула її та вдячно схилила голову. Юна леді поцікавилась скільки коштує чай, але жінка наполягала, що сама заплатить. Ела раз відмовила, два відмовила, і на третій раз погодилая. Відмови були ввічливістю. У неї точно ситуація не по кав'ярнях ходити, але і одразу погодитись було ніяково. 
Обмінялися контактами та й дівчина пішла з гарною новиною додому.