Життя?

Ангел досі не відводив погляду від Айсель. Він обережно взяв її за руку і повів за собою. Айсель не була здатна протистояти ангелу. 

- Скажіть, будь ласка, де він? - Айсель опустила голову, через що її ніжний голос зовсім стих. 

- Це я й хочу тобі показати. - терпляче сказав ангел. - Я впевнений він буде відчувати твою присутність.

Айсель не зрозуміла цих слів, і просто йшла слідом. Допоки не побачила натовп ангелів. Кожен про щось розповідав, хтось сміявся, хтось гірко плакав. 

- Що вони так обговорюють, ангеле? - нерішуче спитала дівчина.

- Кожен розповідає, як пройшов їх день. Ось, поглянь, у Мікеля господиня вийшла заміж, тому він такий щасливий. А в Омеля господар помер, тому й плаче. Ми, ангели-охоронці, теж можемо радіти і плакати.

- Ви ангел-охоронець? - здивувалася Айсель. - А де ж мій охоронець, хочу його побачити!

Ангел похитав головою посміюючись.

- Взагалі-то, я тут. - і ще більше розсміявся.

Айсель зашарілася від сорому після його слів.

- Пробачте! - вигукнула дівчина, склавши руки разом. Але одразуш похмурніла. - Тоді було неможливо нас врятувати?

Ангел зрозумів про що мовить дівчина, і сумно відвів погляд. 

- Це й справді було неможливо. Пробач мені. Після цьго випадку, мені доводилося плакати, поки ти не прийшла сюди. Пробач мені.

Айсель з ангелом йшли мовчки. Відчуття було гнітуче, серце стискалося. Та воно вже не б'ється, чому ж так болить?

І дійшли вони до краю хмар, ангел показав вказівним пальцем до землі. 

- Поглянь. Бачиш його?

Айсель вже не слухала його. Вона знала чого шукає, точніше кого. Роздивляючи безліч чоловіків, вона серед них завжди могла знайти його.